Сестри Річинські. (Книга перша) - Ірина Вільде
* * *
П'ята з черги дитина мала бути хлопцем. Олена теж була твердо переконана, що буде хлопець. Мала певні, стократ життям перевірені підстави сподіватись, що цим разом буде так, як вони з Аркадієм бажають. Коли раніше обличчя Олени покривалося плямами, то за цим разом лице її нагадувало пелюсток чайної рожі. Досвідчені жінки-селянки говорили, що це певний знак, що народиться хлопець. Олена гаряче молила бога, щоб нарешті послав їм хлопця. Хай би був розбишака, хай би в школі погано вчився, хай би дер черевики, хай би доводилося платити людям за шиби, аби тільки був, аби Аркадій заспокоївся, що родове прізвище не загине. Всупереч забобонові, навіть наперед вибрали синові ім'я. Мав називатися Ярослав.
Коли народилася п'ята дочка, Аркадій не витримав і закляв уголос. До того ж, як на лихо, Слава в дитинстві була дуже негарна. Широкий рот, вилицювате лице і ненормально худа довга шия робили її зовнішність неприємною для ока. Згодом дитина, як то кажуть, виладніла і, на радість Аркадієві, скидалася більше на хлопця, ніж на дівчинку. За бажанням Аркадія, до сьомого року життя дитина мала підстрижену по-хлоп'ячому голову і ходила в хлоп'ячих штанятах.
Була рухлива і воліла товаришувати з хлопцями, ніж з дівчатками.
Аркадій хвилинами забував, що перед ним переодягнене дівча, і під такий настрій згоден був віддати все на світі за свого «сина». На жаль, ілюзорні видіння зникали, і дійсність виринала такою, якою вона була: був батьком п'яти дівчат, які в свою чергу вимагали для себе раніше чи пізніше п'ятьох добре забезпечених чоловіків. А звідки взяти тих п'ять зятів, коли молодь стала в опозиції до Польської держави і, замість здобувати дипломи, а затим становище, оголосила бойкот польському університету. (Правда, той бойкот тривав недовго, і згодом склалася така ситуація, що частина української молоді вже стала чемною, хотіла вчитись, але не всю її приймали до вищих шкіл).
Аркадій міг би «повипихати» своїх дочок за богословів, але, коли бути щирим, не хотів для них долі їмосці. Боротьба за целібат[19] яку з такою ревністю розпочав станіславський владика, породжувала думки, що доля останніх їмосцей не буде солодкою.
Коли Аркадій закривав іноді очі перед своїми гарненькими, здоровими, нарядженими, як лялечки, дочками, щоб уявити собі їх уже дорослими, то дуже часто, замість образу мадонни з дитям на руках, ввижалася йому засушена стара діва, яку він возить з балу на бал і ніде «продати» не може.
Коли б у нього був капітал, то він повидавав би своїх дочок за людей з тітель оне мітель[20], аби лише голова була на карку в майбутніх зятеньків, і створив би таку промислову аристократію, що загумінковим патріотам аж в носі закрутило б… Якби!
На жаль, всі мрії зводились тільки до фатаморганних видінь. Була, треба сказати, в Річинського одна ідея, яка могла б обернутися в золотий потік, коли б він мав діло з розумними людьми, а не з чередою баранів, як його миряни.
У селі Вишня, трохи вбік від хат, були три гарячих джерела, що взимку куріли парою, як ватри. Громада звела ті джерела до спільного русла, обвела їх невисокою підмуровкою у вигляді підкови. Біля воріт лежав ряд кам'яних плит, на яких жінки прали білизну як улітку, так і взимку. В селі існувало переконання, що вода з прала помагає проти ревматизму. Влітку сюди приходили хворі з відрами і цеберками, мочили ноги й руки в лікувальній воді, сушились на сонці і знову обливались водою. Опинившись у скрутному матеріальному становищі (особливо відколи батько переїхав з Поділля на Покуття і перестав привозити «діткам на горішки» запечатані конверти з банкнотами), Аркадій подумав про вишнянські теплі води.
Про яку-небудь містерію з чудодійною силою божою не могло бути й мови. Не ті часи настали, не ті й люди. Не містику, а науку треба запрягти у свій ридван. Щоб не відстати від часу, Аркадій вирішив побудувати у Вишні український санаторій. Перший український санаторій на галицькій землі, у повному розумінні слова «санаторій».
Звідки взяти капітал на побудову санаторію, Аркадій поки що не думав. В розмаху його планів це питання було другорядним. Аркадій Річинський вважав, що основне — це ідея. А ідея була ось яка: відкупити у громади на довголітні рати[21] теплі джерела. Ставши юридичним власником джерел, заснувати акційну спілку і на внесені паї поставити фундамент під новий санаторій. Маючи парцелю з фундаментом, одержати позичку у Крайовім господарськім банку і закінчити будівлю.
Джерельна вода й грязі, що їх Аркадій послав до Львова на аналіз, виявилися придатними для лікування.
Аркадій, не вважаючи за доцільне наперед розголошувати свій задум, спершу поділився проектом з своїм двоюрідним братом, отцем Нестором Річинським. Аркадій знав, що Нестор не тільки не боїться риску, а, навпаки, охоче гониться до будь-якого азарту.
Нестор загорівся Аркадієвою ідеєю, як віхоть сухої соломи.
— Не ідея, а чисте золото, пане добродію! Якщо митрополит може мати власну друкарню, то чому не можуть брати Річинські мати власний санаторій?
Як мати мріє про зачату у своїй утробі дитину, уявляючи її перед очима, так брати Річинські часто за карафкою порічняку мріяли і уявляли собі той майбутній санаторій.
Перш за все треба, пане добродію, дібрати влучну назву, скажім… скажім, «Українська Мацеста» або щось на той зразок. Головною пружиною цього бізнесу мусить бути, як у всьому світі водиться, реклама. Реклама, реклама і ще раз реклама! Треба невпинно, пане добродію, бити по національних почуттях, а за їх посередництвом — і по кишенях галицьких ботокудів[22]. Майбутній санаторій треба рекламувати таким чином: народжується новий бастіон українізму на цих землях — український санаторій.
Побудований він на українській землі, руками українського робітника з метою уможливити українцям всіх суспільних верств без винятку, — по доступній ціні, звичайно, — підлікувати своє здоров'я.
«Свій до свого!»
Хто хоче весело й здорово відпочити та підлікувати своє здоров'я, спішіть замовити собі місце в «Українській Мацесті».
Очевидно, очевидно, пане добродію, все це буде літературно краще оброблено, це поки що, так би мовити, тільки ескізи до реклами.
Будинок, само собою, мусить бути теж побудований в українському гуцульському
