Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Славка - Галина Сергіївна Ткачук

Славка - Галина Сергіївна Ткачук

Читаємо онлайн Славка - Галина Сергіївна Ткачук

— Ти мене чуєш? — закричала Ліля. — На чому стоїш?

— На киреї.

— Отакі Що продаєш?

Я крутилася все швидше:

— Пекторалі!

— І почім?

— Сто рублів!

Ліля відпустила мене, і я спинилася. В голові паморочилось, весь світ обертався. Але на нас знову були коштовні кирея і пектораль, тільки добре замащені у землю.

Ліля посміхалася:

— Ну ось, бачиш! Але щоб більше мені не нюняла! Хто вірить у брехню — сам брехло! Зрозуміла?

Я кивнула. Я знову потихеньку плакала.

Скоро ми дійшли додому до Лілі.

Двері її квартири були незачинені.

На кухні горіло світло. Тут сиділа її маленька мама, поклавши голову на руки, а руки — на стіл, і спала.

— Ма!

— Лілечко! Моя ти дівчинко у пекторалі! Моя ти Славко у киреї! Мої красуні! А у нас тут сюрприз — дехто приїхав! — і вона кивнула на двері.

Там стояла маленька Лілина бабця. На руках її спав Іоаникій.

БАБА ГАЛЯ

З тих пір ця бабця нас із Лілею дуже гляділа. Вона була класна.

Із нами двома ходила, бувало, по молоко, із бідончиком, у молочний магазин.

Там стояла велика черга і великі бідони, а у продавщиці був алюмінієвий черпак рівно на літр, котрий, виринаючи з молока, щоразу здавався блакитним.

Тоді ще чоловік у сірому плащі кидав бабі Галі час від часу в бідончик з молоком дрібні копійки і кричав на неї: «Відьма!»

Коли вона втішала нас від плачів — гладила по голові. Колись намацала у мене над лівим вухом маленьку западину.

— Бачиш, як вони тебе народжували? Не знали, що треба нести у лазничку, і обливати теплою водою, і вирівнювати м’яку голівку. Отак.

Вона у свої часи була повитухою.

* * *

Перед тим, як померти, баба Галя хворіла багато. Як ставало гірше — кликала у кімнату Лілю.

Але померла все одно одна.

* * *

А чоловік у сірому плащі ходив часто через їхній двір і не вітався.

— Я перед ним винна і колись розкажу чому, — казала бабця. — Якщо десь незнайома людина іще раз назве мене відьмою — змовчи і не заперечуй, бо гнів їхній великий. Він має підстави і не має меж.

* * *

Колись вона впала, коли гуляла із палицею, а той чоловік якраз проходив. Так він підбіг, і легенько копнув її ногою в бік, і застидався, видно, і втік.

Коли ми із Лілею піднімали її, баба Галя мовчала, а увечері біля вікна розказала чому.

* * *

«Я приймала у його матері пологи. Це був квітень.

Мати його ще молода була, але вже мала доньку.

Не боялася зовсім, але він не йшов.

Я сказала їй:

— Закрий очі, я з ним поговорю.

Вона очі закрила і крізь червоні тканини побачила у своєму лоні малого сина.

А я поклала руки на неї і теж побачила її червоного сина.

Він перехилився через край глечика і дивився на мене сторожко і довірливо. І спитав злякано:

— Що тут?

— Світ, — кажу.

— Із чого?

Шкіра на його голові була прозорою, і вени біля очей напружилися.

— Тонко тканий із любові. І нема в нім нічого іншого. Найкращий світ. Ходи!

І хлопець дрібно засміявся, і всім тілом вимовив: „Нарешті!“ — і пішов до мене в руки.»

* * *

А потім Ліля мені розказала, що баба Галя просто ненавмисне зробила йому в голові вм’ятину, то від того він дурний такий.

Це був Заяча Губа.

МОНЯ

— Знаєш, Славко, — сказала мені Ліля, коли ми зустрілися наступного разу після обретіння пекторалі і киреї, — ми не там шукали скарб.

— Що?

— Так, я помилилася. Ми шукали не там.

— Ліль! Ми знайшли скарб! Чи ти забула?

— Тю! Дак то — пектораль і кирея. То було в порядку речей. А я кажу про скарб. Я його відчуваю.

Ми задумались. Тоді я кажу:

— Можливо ж він не у Білогородці, а в Тарасівці?

— Не знаю, — каже Ліля на те.

— А може, у Старій Боярці?

— Може… А хіба ти знаєш там якісь особливі місця? Ти хіба любиш там якесь місце?

— Я — ні. Але ось мій Моня раз був…

Відгуки про книгу Славка - Галина Сергіївна Ткачук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: