Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
Останнім часом я перестав ним користуватися, що неабияк потішило мою жінку, бо вона почувалася так, ніби спить у лікарняній палаті. Не знаю, що здивувало Нессера більше: повернення Співака зі ще одним концертом чи те, що я дізнався про це повернення раніше, ніж цей засранець.
— Вся ця срань з мирним договором — ти до неї якось причетний?
Ми сидимо в стрип-клубі «Рожева леді» — він йому подобається якось аж занадто. Жодна зі шльондр, з якими мав колись справу Віпер, тут, схоже, вже не пасеться. Чи то їх більше не цікавлять пляшки пепсі на сцені, чи то його більше не цікавлять вони. Однак серед нового поповнення є світлошкірі дівулі, а отже, у закладі повно люду. Розпорядниця саджає нас у кімнаті нагорі й цікавиться, чи не хочемо ми відшліфувати член або надраїти дупу. Я відповідаю: «Сьогодні ні», а от Пітер Нессер ніколи не нехтує нагодою отримати «вакуумний масаж гето», як він це називає (я не хотів би, щоб ця фраза пристала до мене). Він, схоже, готовий говорити про справи навіть тоді, коли в нього відсмоктує шльондра. Я йому кажу: «Бра’, два висунуті кінці в одній кімнаті — це занадто, хіба ні?» Останнє, чого він хоче, це розжитися славою батона, тому, не чекаючи його відповіді, я сам йому кажу, що вийду прогуляюся. Кажу, хвилин на п’ятнадцять, але, коли повертаюся через вісім, шльондра від нього вже виходить, плюється і лається, що «білий, бомбоклат, набризкав їй повен рот».
— Знаєш, що мене найбільше дістало? Все це лайно щодо мирного договору. А тепер ще й Джейкоб Міллер написав про це пісню. Чув її? Хочеш, наспіваю?
— Ні.
— Договір про примирення, щоб йо’ в сраку...
— Наступного разу скажи солдатам не стріляти.
— Солдатам? Ти про Ґрін-Бей? Все це, думаєш, через Ґрін-Бей? Ти хіба не чув у новинах, що святих серед застрелених у Ґрін-Беї не виявилося?
— Кумедно, ге? Хіба вони всі не з твого виборчого округу? Один з них мені навіть розповів, як у твої землі прийшов такий собі Джуніор Соул і сказав, що вони можуть на шару розжитися зброєю.
— Не ’наю я ніяко’о Джуніора Соула.
— Але чомусь усі вважають, що знаю я. Я питав: «У кого в гето може бути така кличка? Більше схожа на ім’я якогось співака з „Мотауну“[376]».
— А що ти, до речі, знаєш про приїз... Ну, та нехай...
— Може, це просто витало в повітрі.
— Натуральна містика?
— Ти знав, що він приїздить? Повертається першим з усіх, через цю срань з мирним договором.
— Так він уже ж побував тут зі своїм клятим концертом за мир. Що, мало йому? Хіба він тепер не лондонець? Може, він хоче власноруч поставити всі ті унітази в гето?
— Якби ти їх там поставив, він би не мав резону сюди повертатися.
— Звісно, Джосі Вейлзе, бо ж моя партія при владі. Ти, схоже... Гей, буше, що ти в цьому бачиш кумедного?
Знизу лунає боніемівська «Мамця Бейкер». Її чути навіть крізь крики й свист, лайку й улюлюкання натовпу — все це адресується тій дівулі, яка зараз дає там виставу на подіумі. Я мовчу про те, чому «Мамця Бейкер» викликає в мене сміх.
— Гаразд, буше. Ти справді вважаєш, що Співак повертається заради унітазів?
— Ну, не точно заради унітазів. Можливо, через фурнітуру і світильники, чи як там називається те, про що тепер горланить люд з гето. Можуть горланити скільки влізе, — не треба було голосувати за тих, бомбоклат, соціалістів. Двічі поспіль. Ти можеш спитати: як глибоко треба засадити людині хер у сраку, щоб до неї дійшло, що її їбуть?
— Співак ці кляті унітази ставити не збирається.
— Отже, він повертається заради цього сраного мирного договору. Сподіваюсь, ти знаєш, що дехто нагорі через це дуже непокоїться. Дуже. Знаєш, скільки за минулий тиждень прилетіло на Ямайку кубинців? І тепер їхній сраний посол Ерик Естрада козиряє так, ніби він тут господар.
— У Співака була зустріч одночасно з Папою Ло і Шотою Шерифом.
— Та хто про це, на хер, не знає? Все крутиться-вертиться навколо Гоуп-роуду, 56, навіть твій довбонутий прем’єр-міністр їздить туди, як на роботу.
— Саме перед концертом за мир усі троє зустрічалися в Англії.
— І що з того? У нас тут з рік тому вже був концерт за мир. Як був, так і загув.
— Ти думаєш, ці три найбільші цабе Кінгстона з’їжджалися лише для того, щоб обтанцювати концерт за мир?
— Схоже, вони взагалі багато що можуть.
— Концерт за мир — це всього лиш приємний бонус.
— Я приймаю як даність, що ти знаєш, у чому тут суть.
— Реально. Так само як я приймаю за даність, що твій фінансовий чарівник-бос знає, що реально роздуває інфляцію.
Пітер Нессер повільно зводить на мене очі, а я цього наче й не помічаю. Ох уже ці сирійці.
— То що цей патлатий вилупок планує робити? Створити третю колону? Все так серйозно?
— Хвилину тому ти цим чомусь не цікавився.
— Буше, викладай, на хер, усе, що знаєш.
— Головна програма в нього — після концерту за мир. План. Назвімо його «порядок денний».
— Що за порядок денний?
— Ти готовий до таких новин? Уряд з растаманів.
— Що?! Ти що, бомбоклат, городиш?
— Отож. Це щоб ти знав, коли тут раптом приземлиться ціла артіль растаманів з Англії. Хтось уже тут. Тримайся, бо впадеш: ти, мабуть, не знаєш, що Папа Ло теж растою зробився? Він навіть свинину перестав їсти кілька місяців тому. І на збори «Дванадцяти племен» частенько навідується.
— Повірю в це тільки тоді, коли він перестане зачісуватися.
— А хто тобі сказав, що всі расти ходять із дредами? Гсподи...
«Не треба робити з нього аж такого
