Жінка в пісках - Кобо Абе

з містечком F., зовсім різні... Та ні, я перебільшую... В усякому разі, існування клієнтки, дружини одного і сестри другого, вказує на те, що ті дві ланки нерозривно зв’язані між собою. І саме тому, щоб розірвати їх, мені підсовують щораз більше різних вигадок... Можливо, що й заступник директора фірми «Дайнен», і навіть Тасіро перебувають у таємній змові з клієнтчиним братом, але заховалися в безпечній, недосяжній для мене зоні. Якби я послухався порад мого шефа, то замість слухати мав би затулити вуха, замість дивитися — заплющити очі, замість діяти — дрімати і, одержуючи за це грошики, ще й пишатися.

Немов злякане теля, заревів другий гудок. Закусивши нижню губу й не приховуючи роздратування, клієнтчин брат вернувся по скрипучій ріні до автобуса й, швидко вхопивши чашку, яку щойно «неголена фізіономія» наповнив гарячим саке, сказав:

— Для розваг гостей прийшло лише три жінки. Може, щось сталося?

— Бо грип лютує...— Крутячи головою, «неголена фізіономія» наповнює чашки чаєм із голубого емальованого чайника.

— Грип?! — Клієнтчин брат судорожно засміявся, а тоді повернувся до мене: — Нікчеми нікчемами. Вони мені остогидли. А я ж платив їм, нікудишнім, уже немолодим, постійну частку! Може, подумали, що досить підробили, і вирішили вмити руки? Та хто їх тепер таких любитиме?..

Раптом затряслася земля, загула темрява. Почалась робота. Тієї ж миті на тлі світляного пасма вздовж дамби замиготіли людські постаті, що, немов пританцьовуючи, квапливо збігали вниз. Очевидно, робітники, які закінчили зміну, помившись, прямують сюди на чарку саке.

— Всього три жінки... Що його робити?..

Цього разу клієнтчин брат не схопив чарки рукою, а нахилився і надпив два ковтки. На її товстому дні мерехтіло світло, відбиваючись на його підборідді серпиком місяця.

— Отже, це і є ваше діло?

— Діло? — Хмикнувши, «неголена фізіономія» зніяковіло засміявся.— А все-таки це не те, що красти або грабувати... Однак якщо влаштуєшся де-небудь у будинку на тривалий строк, то клопоту не збудешся... А коли на автобусі, що пересувається з місця на місце, то все гаразд... Цікава річ — закон... Людським життям дорожать, коли загрожує повінь...

— Ви давно обрали собі цей берег?

— Відразу, як тільки розпочалося будівництво,— виходить, торік у липні.

Торік у липні?.. Що тоді сталося?.. Ага, та це ж того місяця, коли паливна база змінила контрагента і ним стала фірма «Дайнен»!.. Дві ланки ланцюга знову з’єднуються... Та чи справді це дві ланки?.. Може, тут лише одна?.. І в серпні він зникає... Треба набратися сміливості й запитати того брата, якими, власне, документами він збирається шантажувати власника бази... І без його зізнань я сам мав би вже докопатися до таємниці... Мабуть, треба розставити сітку розслідувань так, щоб у неї попав і цей чоловік... А якщо разом з ним там опиниться і клієнтка, що тоді?.. В який бездонний вир мене занесло!..

— Ну що ж, я таки вип’ю з вами чарку. Автомашину можна де-небудь тут поставити, правда? Така холоднеча, що зуб на зуб не попадає.

— Похвальна обережність.— І кинувши на мене поблажливий погляд, клієнтчин брат додає: — Покладіться на мене. Якщо захочете, то й вас прилаштуємо на ніч. Даху над головою, правда, мало, але тут, коло дамби, все одно що вдома.

— Все це добре, але...— бурмоче «неголена фізіономія», підсуваючи мені чарку.

— Що ти хочеш тим сказати? — суворо, з докором запитує клієнтчин брат.— Чого тобі не вистачає, га, кажи?

— Та хіба я кажу, що не вистачає? — лінькувато похитуючись, відповідає «неголена фізіономія».— Чого ви до мене присікуєтесь?

— Тоді висловлюйся ясніше! Яка муха сьогодні вас усіх укусила?

«Неголена фізіономія» і далі похитується, мов знудьгована мавпа.

— Та ви погляньте: відвідувачів сьогодні ціла юрба... навіть забагато...

— Що ж у цьому поганого?

— А ви й справді нічого не чули?

— Про що?

— Та як вам сказати?..— і власник автобуса вперше підвів догори брезкле обличчя, на якому проступав неспокій.— Сьогодні щось начебто затівається... Якраз тоді, коли, здається, десятника не буде...

— Може, скажеш ясніше?

— Та я точно не знаю. То лише чутки. Мені навіть краще, коли жінок нема. Та не подобається, що не тільки вони прогулюють. Як чутка справдиться, то людей у вас, здається, буде малувато. Ваших хлопців прийшло тільки троє.

— А ти чув, що говорять?

— Та всі про це знають... Воно ж вас зачіпає, і я сподівався, що ви щось придумаєте... А виявляється, ви ні про що не здогадуєтесь...

Відвідувачів не було тільки біля нашого автобуса. За тих кілька хвилин, поки мою увагу привертало саке в чарці, наче виринувши з темряви й утворивши живу стіну, навколо кожного ліхтаря зібралося по четверо-п’ятеро, а подекуди й по семеро-восьмеро чоловік. Та особливо тривожної атмосфери не відчувалося. Згорбившись, кожен вихиляв чарку саке й виловлював закуску на тарілці. А може, я не знаю, як тут буває звичайно? Але якщо дошукуватися, що мене непокоїло,— то, мабуть, те, що на кількох чоловіках, хоча вони відробили зміну, були захисні каски. Однак, може, вони наділи їх просто для того, щоб захиститися від холоду?.. І навколо вогню завмерли в тих самих позах п’ятеро... Начебто ніхто не заграє з жінками...

Зненацька братова шия напружується. Як готовий до бою птах, він