Дотик - Колін Маккалоу
Йому вже було п’ятдесят чотири, а Лі — тридцять три. Ні, Александр не збирався на той світ, не проживши свої вісім десятків, але семирічна перерва у підготовці нащадка зяяла великою дірою.
Кінрос дуже змінився за сім років його відсутності; Лі відчув захват іще на залізничній станції, яка була оснащена залами чекання та туалетами; усюди стояли кошики та горщики з квітами, а по обидва боки платформи з великим написом «КІНРОС» красувалися яскраві клумби. Оперний театр був перероблений у театр для вистав, а в дальньому кінці Кінрос-сквер зводилася велична споруда нової опери. На кожній вулиці росли дерева та стояли ліхтарі; у кожне приватне помешкання було проведено електричний струм та газ. Із Сіднеєм та Батерстом тепер був телефонний та телеграфний зв’язок. Гордість господаря міста кидалася в очі повсюдно.
— Це — зразкове місто, — сказав Лі, піднімаючи свої сумки.
— Сподіваюся, що так. Золота шахта знову працює на повну потужність, і це означає, що вугільна шахта також завантажена повністю. Я починаю погоджуватися з Нелл, що змінний струм кращий за постійний, хоча маю намір почекати, поки Ло Чі завершить створення турбінного генератора покращеної конструкції, — цей хлопець просто геній, — сказав Александр. Він підійшов до вагончика канатної дороги. — Рубі прийде на вечерю, то я тебе залишаю, і можеш сам влаштовувати свої сюрпризи. Можеш навіть трохи запізнитися.
«Мушу не забувати, — сказав собі Лі, заходячи до готелю, — що матері зараз п’ятдесят шість. Я не зможу приховати свого смутку, а смуток обов’язково буде. Це, напевне, жахливо, коли прекрасній жінці доводиться демонструвати свій вік, особливо мамі, яка завжди залежала від своєї краси. І не заточила себе у шматку бурштину, як Елізабет».
Однак вона виявилася такою, якою він її пам’ятав: самовпевнена, спокуслива і дивовижно елегантна. Так, довкола очей та рота з’явилися кілька зморшок, під підборіддям трохи відвисла шкіра, але однаково вона залишалася Рубі Костеван — від копни золотистого волосся до прекрасних зелених очей. Очікуючи Александра, вона вдяглася в рубіново-зелене атласне плаття з високим, прикрашеним рубінами комірцем — щоб приховати обвислу шкіру; рубіни були також на її зап’ястях та в мочках вух.
Коли вона побачила його, ноги її підігнулися і вона осіла на підлогу, сміючись і плачучи одночасно:
— Лі, Лі, хлопчику мій!
Легше було нагнутися до її рівня, тож Лі став навколішки, обхопив її руками, притиснув міцно-міцно до себе, що аж кістки хруснули, і став цілувати її обличчя і її волосся.
— Я знову дома. Я знову в тих обіймах, які запам’ятав першими іще в дитинстві, моя голова повниться її парфумами; моя матір — просто чудо. Як я тебе люблю! — вигукнув він. — Як я тебе люблю!
— Усі свої історії я прибережу до вечері, — сказав він згодом, після того як Рубі відповіла йому так само нестримним проявом всеохопної радості, а він потім перевдягнувся у вечірній костюм.
— Тоді давай вип’ємо разом, перед тим як підемо, бо вагончик буде внизу ще тільки через півгодини, — сказала вона, йдучи туди, де стояли ряд графінів, сифон та відерце з льодом. — Я й гадки не маю, що ти зараз волієш пити.
— Бурбон «Кентуккі» — якщо маєш. Не треба ні газировки, ні води, ні льоду.
— Я його маю, але чи витримає такий удар порожній шлунок?
— А я вже до нього призвичаївся — саме його п’ють мої бурильники, особливо — на дурняк. Звісно, країна мусульманська, спиртне заборонене, але я ввожу його тишком-нишком і стараюся, щоб за межами табору ніхто не пив.
Вона подала йому склянку, а собі налила хересу і сіла у крісло.
— Ти стаєш усе загадковішим та загадковішим, Лі. Яка іще мусульманська країна?
— Персія, ні, Іран, як вони називають. Зараз я займаюся нафтовим бізнесом на паях з шахом.
— Господи! Тепер зрозуміло, чому ми від тебе жодної звісточки не мали.
Кілька хвилин вони сьорбали зі склянок, не кажучи ні слова, а потім Лі спитав:
— А що сталося з Александром, мамо?
Вона не стала кривити душею.
— Я знаю, що ти хочеш знати. — Вона зітхнула, простягнула ноги і уставилася на рубінові застібки своїх черевичків. — Сталося кілька речей… Сварка з тобою, бо він знав, що помилявся. А коли він зліз зі свого коня під назвою пиха, то не знав, як полагодити ті паркани, тобто стосунки з людьми, які ця коняка повалила. А поки він устиг приручити цю свою пиху, ти вже поїхав. Він докладав неймовірних зусиль, щоб тебе знайти. А тут іще навалилася оця біда з Анною, О’Доннелом, дитиною — і Джейд. Він бачив, як її вішали, — і це страшенно вразило його. Потім Нелл не захотіла робити те, на що він від неї сподівався, а Анну треба було розлучати з дитиною. Інший чоловік ще більше озлився б, але не мій коханий Александр. Усе те, що сталося, усе разом, спричинилося до того, що він отямився, опанував себе — не різко, не поштовхом, а поступово. Ну і звісно ж, він винуватить себе за те, що одружився з Елізабет. Вона була ненабагато старшою за Анну — саме в тому віці, коли враження закарбовуються як у камені, і саме каменем вона і стала.
— Але ж у нього була ти, а в неї не було нікого. Що ж тут дивного, що вона перетворилася на камінь?
— Та годі тобі! — відрізала Рубі, перервавши розмову, бо вона почала зачіпати її вразливі місця. Її склянка була порожньою, і вона знову долила. — Я просто без надії сподівалася, що одного дня Елізабет стане щасливою. Якби вона когось зустріла, то могла б розлучитися з Александром через його постійну подружню невірність зі мною.
— Щоб Елізабет — і стала прати в суді свою брудну білизну?
— А чом би й ні?
— Я ще можу уявити, як вона тікає світ за очі зі своїм коханцем, але не уявляю її у кімнаті засідань перед суддями та купою журналістів.
— Вона не втече світ за очі зі своїм коханцем, Лі, бо має піклуватися про Доллі. Доллі вже забула про Анну і гадає, що Елізабет — її матір, а Александр — батько.
— Значить, одне це завадить розлученню, еге ж? Увесь цей скандал з Анною та чужим чоловіком знову витягнуть на світ, а Доллі… скільки їй — шість? Доллі досить доросла, щоб усе зрозуміти.
— Так, ти маєш рацію. А я якось про це й не подумала, чорт забирай! — Рубі різко змінила тему — і свій настрій. —
