Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
Шовковий шнурок
(В. Малик)
Глибока осінь 1920 року. Москва. Кремль. Кабінет Леніна. Чергове чаювання. В кабінеті Троцький, Фрунзе, Орджонікідзе, Сталін і, звісно, вождь більшовицької революції. Йому — перше слово.
ЛЕНІН. Ну що, мої соратники і вожді Жовтневого перевороту у Петрограді? Якими йолопами вас назвати сьогодні? Якого ступеня тупості ви заслуговуєте? Це ж треба! Довести Червону армію до стану дикунства! До цілковитого розвалу! Не армія — а зборище пропияк, бандитів і люмпен покидьків.
ТРОЦЬКИЙ. Дозволь, Володю.
ЛЕНІН. Не дозволю виправдовуватися!. Це ж ти, Лейбо, створив таку "непереможну і легендарну"... Аж гидко про неї вже слухати.
СТАЛІН(як завжди, неквапно ходить по кабінету, посмоктує свою пахучу люльку). Це можна було передбачити, товаришу Ленін. Хіба може Лейба Давидович розумітися на побудові нашої, російської, радянської армії?
ЛЕНІН(до Сталіна). Тільки, Кацо, не зневажай нашу національну гідність. Бо всі ми євреї, лише одні — грузинські, інші — російські, ще інші — українські... Я зараз не про це хочу почути від вас, а про причини розвалу Червоної армії. Скажи, Серго, якою ти побачив так звану регулярну армію Троцького?
ОРДЖОНІКІДЗЕ. Об'їздив я штаби армії і дивізій південного напрямку. Це не штаби, товаришу Ленін, а цілковита бездарність, легковажність і взагалі якесь непорозуміння. Не військові з'єднання, а циганські балагани. Ніякої дисципліни, жодного натяку на елементарний військовий порядок. Солдати безкарно грабують мирних жителів, ґвалтують дівчат, жінок і навіть бабусь. За найменший опір цим бандитам — нещадний розстріл десятків і сотень цивільних громадян.
ЛЕНІН(кидає репліку). Розстріл — це добре. Нехай відчувають нашу силу. А ось який бойовий дух Червоної Армії? Чи спроможна вона зламати хребет і відкрутити голову Врангелю?
ОРДЖОНІКІДЗЕ. Неспроможна, товаришу Ленін.
ЛЕНІН. Отже, мої соратники, довикаблучувалися, догралися у геніїв-полководців!
ФРУНЗЕ. Дозволь, товаришу Ленін.
ЛЕНІН(до усіх присутніх, показуючи правою витягнутою рукою на Фрунзе). Ось ще один, такий як Лейба, полководець проситься на трибуну. Ну що, товариші генії, дамо йому слово?
СТАЛІН. Прийшов же, то нехай щось ляпне — все-таки не даремно висьорбає кварту чаю.
ЛЕНІН(до Фрунзе). Валяй, батенька, валяй. Яку ти сьогодні купу смороду наваляєш?.. Послухаємо.
ФРУНЗЕ. У мене є конкретна пропозиція... Знову вступити нам у союз із Махном. Без нього ми не розіб'ємо Врангеля, не візьмемо Криму!
ЛЕНІН. Я так і знав — хочете вкотре зняти капелюха перед "батьком". Ну, а що далі? Розіб'є він Врангеля, візьме Крим — я в це вірю. У його здібностях я вже переконався. (підвищив голос). Але хто з вас за цю перемогу цілуватиме його сідницю? Ти, Лейбо? (дивиться на Троцького, той опускає вниз голову, мовчить) Ти, Фрунзе?
ФРУНЗЕ. А ніхто не буде його ні цілувати, ні обнімати і ніхто не даватиме йому орденів. Ми просто замкнемо його в Криму, як мишу в мишоловці, і роздавимо, як слимака, робітничо-селянським чоботом. На це вже у нас вистачить і сил, і здібностей, і хисту.
ЛЕНІН(примирливо і вже спокійно). А в цій пропозиції, товариші вожді революції, є раціональне зерно, навіть велике раціональне зерно. Ми, нарешті, не лише розіб'ємо останню твердиню Білої армії, а й ліквідуємо найзапеклішого ворога більшовизму (пауза). Так і запишемо: використати Махна у розгромі останнього білогвардійського осиного гнізда і тут же, негайно, одночасно, як кажуть українці, одним змахом, знищити й самого переможця. За роботу, товариші! За роботу!
...Україна. Гуляйполе. Штаб Махна. Кабінет "батька". Входять Махно, Галина Кузьменко, Задов і особистий охоронець та порученець "батька" Сашко Нетреба. Махно з перебинтованою ногою, накульгує, спирається на ціпок. Він іде попереду й повідомляє:
— Рішення, братці, вже прийняте. Вчора у Харкові Куриленко й Попов підписали угоду між нами й Червоною армією про спільний штурм Врангеля в Криму.
Махно зайшов за стіл і продовжив:
— Прийняти це рішення для мене було нелегко, — сідає за стіл, поряд із собою ставить ціпок.
Задов, котрий завжди в політично-воєнних справах дотримувався нейтралітету і лише висловлював агентурні відомості про питання, що обговорювалися, і цього разу хотів щось сказати своє, утаємничене, навіть уже, було, почав: "Але ж більшовики...", та його перебив Махно:
— Знаю, що більшовики підступні, їхні слова завжди суперечать
