Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Райнгольд, звичайно, не збирався нічого заявляти, право на перегляд справи за ним зберігається, він задоволений своїм вироком, боятися йому більше нічого. І через два дні все вже позаду, все, все, і він знову викрутився. Паскудна справа з цією Міцою та тим її ослом Біберкопфом, але поки що ми з усім упоралися, поки що все йде за нашим планом, алілуя, алілуя, алілуя!
Ось так повернулася справа, що в той момент, коли схопили Франца й повезли в поліцейське управління, справжній убивця, Райнгольд, уже сидів у Бранденбурзькій в'язниці, ніхто про нього не згадує, він зник, всі про нього забули, і його так і не знайшли б, навіть якби перевернули весь світ догори дриґом. Його не гризли жодні докори сумління, і якби все так пішло, як він собі намислив, то він би й донині сидів там або втік би під час пересилання в іншу в'язницю.
Але світ влаштовано таким чином, що справджуються найдурніші прислів'я, й коли хто думає, що все добре, то, насправді, все не так уже й добре. Чоловік собі думку гадає, а Бог його направляє, або катюзі — по заслузі.
А тепер я хотів би вам розказати, як Райнгольда все-таки вирахували і як йому невдовзі довелося пройти свій тяжкий і суворий шлях. Та кого це не цікавить, той може просто перегорнути кілька наступних сторінок. У цій книжці «Берлін Александерплац» ідеться про долю Франца Біберкопфа, й тут описано правдиві речі, а коли прочитати її двічі або тричі, щоб краще все затямити, ви зможете буквально доторкнутися до істини. Але Райнгольд уже зіграв тут свою роль. І тільки тому, що він є втіленням нещадної сили, яку ніщо в цьому світі не може змінити, я хотів би показати його в останньому запеклому бою. Ви побачите його брутальним і незламним до кінця, він стоїть незворушно там, де Франц Біберкопф хилиться, як билина, і зазнає перетворень, немов елемент, що зазнав дії певних променів. Ех, легко сказати: всі ми люди. І якщо існує Бог, то перед ним ми різнимося не лише тим злом чи добром, що є у нас, ми всі маємо інакшу натуру й інакше життя, ми різнимося за характером, за нашим минулим і за нашим майбутнім. А тепер послухайте, яким був кінець Райнгольда.
І треба ж такому трапитись, що Райнгольду в Бранденбурзькій тюрмі довелося працювати у ткацькій майстерні з виготовлення рогож разом з одним поляком, але тільки справжнім, а той справді був кишеньковим злодієм, до того ж досить бувалим, і він був знайомий із Морошкевичем. Аж раптом він чує, що тут є Морошкевич, о, та я ж його знаю, а де ж це він, а тоді бачить Райнгольда і каже собі: ти диви, а він таки сильно змінився, як таке може бути? Та спершу він удавав, що нічого не знає і з ним не знайомий, а потім підходить до Райнгольда у вбиральні, де було місце для перекуру, пригощає його половиною сигарети й заводить розмову, а той польською три слова докупи зв'язати не може. Райнгольду ця польська бесіда була зовсім не до шмиги, тож він поспішив забратися з ткацької майстерні, кілька разів прикидався, ніби йому стало зле, і майстер через слабке здоров'я доручив Райнгольду обходити камери й забирати готову роботу, тож тепер його колишні колеги з майстерні рідко його бачили. Але той поляк, Длуґа його прізвище, від нього не відчепився. Райнгольд іде від камери до камери й покрикує: «Здавай готову роботу!» А коли вони з майстром підійшли до камери Длуґи і майстер взявся перелічувати рогожі, Длуґа прошепотів на вухо Райнгольду, що знає одного Морошкевича з Варшави, також кишеньковий злодій, може, це твій родич? Райнгольд з переляку тицьнув Длузі пачку тютюну й пішов далі: «Здавай готову роботу!»
Поляк зрадів дармовому тютюну, отже, тут щось нечисто, і береться шантажувати Райнгольда, в якого чомусь завжди водилися грошенята.
Тож для Райнгольда справа стає дуже небезпечною, але й цього разу йому пощастило. Йому вдалося відбити удар. Райнгольд поширив чутку, що Длуґа, його земляк, хоче донести на нього, бо знає про деякі його справи. І ось під час перерви сталося жахливе побоїще, і Райнгольд добряче віддухопелив поляка. За це він мусив тиждень просидіти в карцері, гола камера, постіль і гаряча їжа лише на третій день. Та коли він вийшов, то застав скрізь мир і спокій.
Та невдовзі Райнгольд сам собі підклав свиню. Все життя жінки приносили йому то щастя, то нещастя, і цього разу через кохання він таки скрутив собі в'язи. Історія з Длуґою надзвичайно схвилювала й розлютила його, він мусить цілу вічність тут провести, ще й має зносити доскіпування різних типів, і нема тобі жодних радощів, сидиш сам як палець, з кожним тижнем ці думки діймали його дедалі більше. Й що довше він тут сидів, то більше хотів того Длуґу тихцем уколошкати, аж тут він зійшовся з одним хлопцем, нальотчиком, який також уперше сидів у Бранденбурзі, у березні в нього вже закінчувався строк. Спершу вони взялися разом прокручувати різні ґешефти з тютюном і обоє лаяли Длуґу, а потім стали щирими друзями, — такого з Райнгольдом ще ніколи не траплялося, — і хоча це не жінка, а хлопець, все одно з ним приємно бути, сидить собі Райнгольд у Бранденбурзькій в'язниці й тішиться, що ця клята історія з Длуґою вилилася в щось приємне. Тільки шкода, що хлопець уже скоро виходить.
«А мені доведеться ще так довго носити цю чорну арештантську шапку та коричневу куртку, я тут залишуся, а ти майнеш кудись світ за очі, мій любий Конраде!» Хлопця звати Конрадом, принаймні він так себе називає, він з Мекленбурґа і має всі задатки стати закінченим злочинцем. З тих двох, з якими він влаштовував нальоти в Померанії, один одержав
