Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз
— Не хочу, щоб усе так скінчилось, — повторював Біллі. — Краще вже померти.
Ґіллотт підсіла до Біллі й трохи з ним поговорила. Хлопець попросив дати йому ще одну дозу аміталу, й медсестра погодилась. Він попрямував до сестринського поста, щоб отримати ліки, а Ґіллотт зосередила увагу на іншому пацієнті.
Зненацька жінка почула гуркіт. Озирнувшись, вона побачила, що задні двері вибито, а Біллі Мілліган і Гас Голстон мчать донизу пожежними сходами. Чергова медсестра вдруге за день оголосила «зелену тривогу».
Незабаром до відділення РІТ зателефонувала одна з медсестер і попрохала Кетрін Ґіллотт прийти на другий поверх. Мовляв, Біллі перехопили і він вимагає покликати саме її. Коли жінка спустилась, вона побачила, що четверо чоловіків притисли Біллі до підлоги на майданчику перед ліфтом.
— Кетрін, — заскімлив юнак, — допоможіть мені! Не дайте їм мене скривдити! Якщо вони мене зв’яжуть, прийде Чалмер.
— Ні, Денні. Чалмер сюди не прийде. Але тобі тепер, мабуть, доведеться посидіти в ізольованій палаті. Ти збирався втекти зі шпиталю. Виламав двері й дав драла. Тому тебе й схопили.
— Попросіть їх, щоб вони дозволили мені піднятись, — схлипнув Денні.
— Можете його відпустити, — звернулась медсестра до чоловіків.
Охоронці завагались, не знаючи, чого від цього пацієнта можна очікувати.
— Усе гаразд, — сказала Ґіллотт. — Він піде зі мною. Правда ж, Денні?
— Так.
Кетрін відвела Біллі до ізолятора у відділенні № 5. Вона зайшла до палати разом із юнаком, щоб забрати його особисті речі. Біллі категорично відмовився розлучитися з ланцюжком, який носив на шиї. На ланцюжку висіла прикраса — вістря стріли.
— Вийми все з кишень. І дай мені свій гаманець, я його сховаю.
Жінка зауважила, що Біллі мав при собі досить багато грошей.
Один із санітарів відділення № 5, якому кортіло якнайшвидше зачинити за Мілліганом двері, гукнув:
— Та виходь уже, Кетрін, бо й тебе замкну разом із ним!
Вона збагнула, що тутешній персонал боїться цього хлопчину.
Невдовзі після того, як Ґіллотт повернулась до відділення РІТ, їй зателефонували й повідомили, що в ізоляторі коїться щось підозріле. Мілліган затулив матрацом оглядове вічко, щоб ніхто не міг зазирнути досередини, а члени персоналу не наважуються відчинити двері й поглянути, чим він там займається. Медсестра відділення № 5 запитала в пані Ґіллотт, чи не могла б та знову спуститися до них.
Жінка взяла з собою санітара, якого Біллі добре знав, і гукнула під дверима ізолятора:
— Біллі, це я, Кетрін. Я зараз увійду до твоєї палати. Не лякайся.
Вони зайшли. З горла Біллі лунало булькання, мовби він чимось давився. Його ланцюжок лежав на підлозі, розірваний. Вістря стріли зникло.
Лікар Семмі Майклз наказав перевести пацієнта до палати з ліжком, але коли санітари спробували вивести Біллі з ізолятора, хлопець став пручатися. Перемістити його вдалось тільки спільними зусиллями декількох чоловіків.
Пані Ґіллотт залишилася з Біллі в його новій палаті. Вона дала йому випити кілька кухлів води, і за декілька хвилин він виплюнув вістря стріли. Одна з медсестер зробила хлопцеві укол, і Ґіллотт іще трохи з ним побалакала, запевнивши, що згодом знову до нього зайде, і сказавши, щоб той як слід відпочив. Після цього жінка повернулась до свого відділення, хоч Біллі не йшов їй із голови. Сердешний хлопчина був смертельно наляканий.
Коли наступного ранку Ванда Панкейк, Пат Перрі та Майк Руп вийшли на чергування, вони дізнались, що Міллігана й Голстона перевели. Руп, який тепер працював у ранкову зміну, хотів було навідати Біллі, проте працівники відділення № 5 оголосили, що Мілліган тепер їхній пацієнт і нікого з персоналу відділення РІТ до нього не пускатимуть.
Коли зателефонувала його сестра, Кеті, в якої наступного дня мало бути весілля, їй сказали, що Біллі вскочив у халепу і його перевели до чоловічого відділення з максимально суворим режимом, тож на церемонію його не відпустять.
А тим часом хтось зі шпиталю злив інформацію журналістам. 3 жовтня 1979 року в «Колумбус Сітізен Джорнал» з’явився такий допис:
ПОЛІЦІЯ СКОРО ПІДТВЕРДИТЬ, ЩО МІЛЛІҐАН ПРОФІНАНСУВАВ ВАКХАНАЛІЮ З РОМОМ, ПЕРЕКОНАНИЙ СТИНЦІАНО
Автор Ерік Розенман
Вільям С. Мілліган, ґвалтівник, який начебто страждає на розщеплення особистості, був одним із чотирьох пацієнтів, які минулого тижня влаштували пиятику на території Афінського центру психічного здоров’я. Про це заявив у середу Майк Стинціано, член Законодавчих зборів штату від округу Колумбус.
Він запевнив, що результати таємного поліцейського розслідування доведуть: Мілліган дав двом пацієнткам гроші й послав їх за ромом, після чого в товаристві цих жінок та ще одного пацієнта влаштував п’яний дебош. […]
За словами Стинціано, ця історія свідчить про те, що «у шпиталі, очевидно, взагалі не контролюють дії пацієнтів».
«Як я розумію, правоохоронці не зможуть достеменно сказати, чи зґвалтували тих жінок, — повідомив політик у середу. — Проте у звіті точно буде зазначено, що Мілліган дав їм гроші на алкоголь. Пацієнтки безперешкодно покинули територію шпиталю й повернулись із ромом».
У п’ятницю лейтенант Річард Вілкокс, голова слідчої групи, сказав, що ані результати обстеження, яке повинно показати, чи мало місце зґвалтування, ані тести на рівень алкоголю в крові ще не готові й не будуть оприлюднені до кінця розслідування.
Стинціано, втім, наполягає, що дізнався про цю пригоду з цілком надійних джерел.
Того ж дня письменнику дозволили навідати Міллігана у відділенні № 5. Юнак не впізнавав його, доки письменник не назвався.
— О,
