Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

— "Матінко", — звернувся до неї Япончик. — Це ще не все... Як виявилося пізніше, замикали наш парадний похід бездомний пес і козел нашого гармаша Йоськи, котрий ішов у кінці колони. Саме ці тварюки й викликали найбільший фурор.

Галина впала на диван і радісно качалася на ньому від сміху. А Мишко продовжував:

— Про наш похід у нікуди з тиждень смакували всі одеські газети. А наступного дня, після параду, за вказівкою того ж таки начальника штабу Піонтковського мій полк одягнули за вищою категорією. Отже, ми зараз усі — мов картинка.

— І скільки ж у твоєму полку бійців? — поцікавився Нестор.

— Військова таємниця. Але для тебе, "батьку", скажу: рівно тисяча відбірних соколиків. Один в один — до двох метрів кожний, у плечах — сажень, не менше, морди — як у відгодованих кабанів.

— Яка зброя?

— А різна, аж до гармат.

— Як там наш Фельдман?

— Вищий клас, "батьку"! Він у мене, як ти й планував, комісаром.

Живемо із ним душа в душу.

— Передавай йому мої найщиріші вітання й побажання.

— Дякую.

— І як вас хочуть використати?

— За цим і приїхав, "батьку", щоб доповісти. Штабом армії прийняте рішення про входження мого полку до складу 45 дивізії Якіра. А вчора я одержав наказ вантажити свій полк у потяг і їхати на фронт проти Петлюри, а там, можливо, й проти тебе, "батьку". Що мені робити?

Махно підвівся із-за столу, невеличкими кроками пройшовся по кабінету, обмірковуючи ситуацію. Нарешті, він сказав:

— А що? Завантажуйся, бери з собою побільше всякої зброї, особливо, кулеметів — і вперед сюди, ближче до мене. Звісно, ні про який бій з Петлюрою не може бути й мови. Словом, чекай моїх подальших вказівок.

— Зрозумів, "батьку", і все виконаю точнісінько так.

— Ти щось привіз? — запитав Махно.

— Аякже, "батьку"! Здав казначею. Можеш розплатитися за зброю з більшовиками, бо гроші й цінності "позичив" я у їхніх касах і складах. Тобто, їхнім салом — по їхніх губах.

— То, Мишку, у них усе наше: і сало, і хліб, і золото.

— Твоя правда, "батьку". Це я й хлопцям своїм кажу... Ну я пішов, "батьку"?

— Будь ласка, не затримую. І дякую тобі й твоїм хлопцям.

Япончик наблизився до Махна, простягнув йому руку:

— Давай, "батьку", розцілуємося на прощання, бо попереду в мене — зовсім незвідана дорога, може бути всякого...

Махно підійшов до гостя, і вони щиро обнялися, розцілувалися. То була їхня остання зустріч. Невдовзі Мойсея Вінницького — Япончика було вбито.

Ось як про це доповідав червоний повітовий військовий комісар М. Синюков своєму вищому начальнику (подається без скорочень і зміни стилю):

"Одесскому Окружному Комиссару по военным делам.

4-го сего августа 1919 года я получил распоряжение со станции Помошная от командующего внутренним фронтом т. Кругляка задержать до особого распоряжения прибывающего с эшелоном командира 54-го стрелкового Советского Украинского полка Митьку Японца.

Во исполнение поручения я тот час же отправился на станцию Вознесенск с отрядом кавалеристов Воскресенского отдельного кавалерийского дивизиона и командиром названного дивизиона т. Урсуловым, где распорядился расстановкой кавалеристов в указанных местах и стал ожидать прибытия эшелона.

Ожидаемый эшелон был остановлен за семафором. К остановленному эшелону я прибыл совместно с военруком, секретарем и командиром дивизиона и потребовал немедленной явки ко мне Митьки Японца, что и было исполнено.

По прибытии Японца я объявил его арестованным и потребовал от него оружие, но он сдать оружие отказался, после чего я приказал отобрать оружие силой.

В это время, когда было приступлено к обезоруживанию, Японец пытался бежать, оказал сопротивление, ввиду чего и был убит, выстрелом из револьвера, командиром дивизиона.

Отряд Японца, в числе 116 человек, арестован и отправлен под конвоем на работу в огородную организацию.

...Потойбічний світ. Ленін сидить на пеньку з гітарою в руках, грає і співає: