Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

Читаємо онлайн Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
й буде обережним. «Я повернуся на каву», — сказав він і спустився сходами.

Франца Біберкопфа не спіймали, і так було доти, доки він сам того не захотів. З ним завжди було двоє янголів-охоронців: один ішов по праву руку, другий — по ліву, відводячи від нього всі погляди.

По обіді біля четвертої він повернувся на каву. Там уже був Герберт. І тут уперше вони почули довгу оповідь Франца. Він у кнайпі прочитав усе, що було в газеті: і про свого друга Карла-бляхаря, і про те, що той їх обмовив. Франц ніяк не збагне, навіщо він це зробив. Виявляється, Карл також був у Фраєнвальде, куди вони завезли і Міцу. Райнгольд її змусив до того. Він узяв машину, трохи проїхав з Міцою, а потім до них підсів Карл, і вони удвох силою тримали її в машині й завезли у Фраєнвальде, можливо, все це було серед ночі. А можливо, вони вбили її ще по дорозі. «А для чого ж Райнгольд це зробив?» — «Так це ж він тоді мене з машини викинув, могли б і здогадатися, що це він був, але то таке, я на нього зла не тримаю, людина має вчитися, коли не вчитимешся, то залишишся віслюком і нічого не тямитимеш про світ, а я не тримаю зла на нього, ні, ні. Тепер він хотів доконати мене, думав, що я вже у нього в кишені, але це було не так, і він це зрозумів, тому й забрав у мене Міцу і зробив з нею таке. Але чому, чим же вона завинила?»

А тому, а тому, барабанний бій, побатальйонно, кроком руш! Коли солдати містом марширують, а чому, а тому, а все це через чінґдарада, бумдара бум. Ось так і я до нього примарширував, і ось як він відповів, хай би воно все згоріло!

Не треба було йти до нього, не треба було, не треба!

Але тепер уже байдуже, тепер уже нічого не вдієш.

Герберт вирячив очі, Єва не може промовити й слова. Герберт: «Чому ж ти Міці нічого про це не сказав?» — «У цьому немає моєї вини, що тут можна було зробити, з таким самим успіхом він міг би застрелити мене, коли я прийшов до нього. Кажу ж вам, тут уже нічого не вдієш».

Сім голів та десять рогів мала та істота, а в руці чаша, повна гидоти. Тепер вони зовсім доб'ють мене, тут вже нічого не поробиш.

«Та якби ж ти був сказав бодай слово, чоловіче добрий, то я тебе запевняю, що Міца була б живою і зараз, зате хтось інший наклав би своєю головою». — «Я не винний у тому, що сталося. Ніколи не можна знати наперед, що він може зробити. Так само як не можна знати, що він зараз робить». — «Я дізнаюся». Єва благає: «Дай йому спокій, Герберте, мені й за тебе страшно». — «Ми будемо обережні. Спершу розвідаємо, де він сховався, й за півгодини його загребуть лягаві». Франц похитав головою: «Герберте, не чіпай його, я сам з ним розквитаюся. Дай слово, що не втручатимешся». Єва: «Пообіцяй йому, Герберте. А що ти збираєшся робити, Франце?» — «То вже моя справа. Я пропаща людина, мене можна на смітник викинути».

Потім він швидко відійшов у куток і повернувся до них спиною.

Вони чують схлипування, схлипування й стогін, він плаче за собою і за Міцою, тут і Єва заплакала й заголосила, впавши головою на стіл, на якому й досі лежить газета із заголовком «Убивство під Фраєнвальде», Міцу вбили, й вони нічого не могли зробити, видно, така вже її доля.

І славив я померлих, тих, що давно повмирали[218]

А надвечір Франц Біберкопф знову кудись подався. На Баварській площі закружляли над ним п'ятеро горобців. То душі п'яти закінчених негідників, з якими Францові Біберкопфу вже частенько доводилося зустрічатися. А ті розмірковують, що з ним зробити, як би залякати його, збити з пантелику, поставити йому підніжку, аби він перечепився.

Один цвірінчить: Ось він іде, у нього несправжня рука, думає, гра ще не закінчена, хоче замаскуватися.

А другий: Чого тільки цей панок не накоїв. Це небезпечний злочинець, його місце за ґратами, заробив на пожиттєве. Убити жінку, красти, брати участь у нальотах, а потім ще одна жінка — також його вина. На що ж він сподівається?

А третій: Ще й щоки надуває. Вдає невинного. Корчить із себе порядного. Подивіться лиш на цього негідника. Щойно з'явиться лягавий, скинемо з нього капелюха.

А перший знову: Навіщо такому типові далі жити? От я на дев'ятому році тюрми ґиґнувся. Я ще й молодшим був за нього, а вже помер і не міг більше навіть пискнути. Ану, зніми капелюха, мавпо, зніми свої дурнуваті окуляри, ти ж не редактор якийсь, та ти ж, телепню, навіть таблиці множення не знаєш, а рогові окуляри нацупив, ніби якийсь професор, зачекай-но, доберуться й до тебе.

А четвертий: Та що ви так розкричалися! Що ви йому зробите? Ви тільки погляньте на нього: він має голову на плечах, ще й ходить на двох ногах. А ми лише дрібні горобці, можемо хіба що на капелюха йому нагидити.

А п'ятий: Давайте напустимося на нього гуртом. Він і так уже несповна розуму, йому давно клепки в голові бракує. Гуляє тут з двома янголами, його подружка — восковий муляж у поліцейській управі. То невже ми не впораємося з ним? Ну ж бо давайте, та гучніше, гучніше!

І кружляють вони над ним, галасують, цвірінчать. Франц задер голову, в голові лише обривки думок, а пташки й далі шпетять його на чім світ стоїть.

На вулиці осінь, у Тауенцінпалас іде фільм «Останні дні Франциско»[219], п'ятдесят красунь-танцівниць виступають в Єґерказино; я за букет бузку дозволю поцілунок. Тут Франц вирішив: життя моє закінчене, мені гаплик, вже годі з мене. Вулицею гуркотять трамваї, вони кудись ідуть, а куди б мені поїхати? Маршрут № 51 — Норденд, Шіллерштрасе, Панко, Брайтштрасе, вокзал Шенгаузерська алея, Штеттинський вокзал, Потсдамський вокзал, Ноллендорфплац, Баварська площа, Уландштрасе, вокзал Шмарґендорф, Ґрюневальд, ану гайда! Добридень, ось я й сів, везіть мене куди хочете. І Франц узявся розглядати місто, ніби пес, що загубив слід. Ну й місто, просто велетенське, і яке життя, яке життя він в ньому прожив! На Штеттинському вокзалі він висідає, потім іде по Інваліденштрасе, аж ось і Розентальська брама. Крамниця готового одягу Фабіша — ось тут колись

Відгуки про книгу Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: