Знедолені - Віктор Гюго
Так минуло близько чверті години. Тенардьє, здавалося, поринув у задуму. Бранець не ворушився. Проте іноді Маріусові вчувалося якесь шарудіння в тому місці, де він стояв.
Несподівано Тенардьє заговорив:
— Пане Фабр, слухайте уважно, що я вам зараз скажу.
Маріус нашорошив вуха.
— Я думаю, — провадив Тенардьє, — що Жайворонок — справді ваша дочка, і вважаю цілком нормальним, що вона живе з вами. Але тут така справа. Моя дружина з’явиться до неї з вашим листом, дівчина, звичайно, повірить їй, і вони обидві сядуть у фіакр із моїм приятелем на зап’ятках. За заставою їх чекає візок, запряжений парою добрих коней. Мій приятель і ваша панна пересядуть у той візок, а дружина повернеться сюди, щоб повідомити нам: «Усе зроблено». З вашою дочкою не станеться нічого поганого, візок доставить її в надійне місце, і як тільки ви дасте мені ці нещасні двісті тисяч, дівчину вам повернуть. Якщо ж із вашої ласки мене заарештують, мій приятель порішить Жайворонка. От і все.
Бранець не озвався, і після паузи Тенардьє додав:
— Тільки-но моя жінка повернеться і скаже: «Жайворонок у дорозі», — ми відпустимо вас, і ви зможете піти додому. Як бачите, ми не хочемо вчинити вам нічого лихого.
Жахливі видива промайнули в голові Маріуса. Як? То, виходить, дівчину сюди не привезуть? Одне з цих страховищ потягне її в нічний морок? Маріус уже не сумнівався: ідеться саме про неї. Що робити? Вистрелити з пістолета? Віддати цих покидьків у руки правосуддя? Але вбивця, що стояв тут із сокирою, залишився на волі, й Маріус подумав про страшні слова Тенардьє: «Якщо ж із вашої ласки мене заарештують, мій приятель порішить Жайворонка».
Тепер його стримував не тільки полковників заповіт, а й страх за життя тієї, кого він кохав.
Аж ось посеред гнітючої тиші, яка панувала в лігві Тенардьє, зарипіли й грюкнули, зачиняючись, двері з вулиці.
Бранець ворухнувся у своїх путах.
— Вернулася хазяйка, — мовив Тенардьє.
Тільки-но він це сказав, як тітка Тенардьє вдерлася до кімнати — червона, засапана, з палахкотючими очима — й вигукнула, ляснувши здоровенними долонями себе по стегнах:
— Неправильна адреса!
Бандит, який їздив із нею, з’явився слідом і пішов узяти свою сокиру.
— Неправильна адреса? — перепитав Тенардьє.
— Нікого! — викрикнула вона. — У будинку сімнадцятому на вулиці Сен-Домінік ніхто й слухом не чував про Урбена Фабра!
Трохи відсапавшись, вона провадила:
— Ох і розтелепа ж ти, пане Тенардьє! Цей старий одурив тебе! Ти надто добрий до нього! Та я б йому всю пику почикрижила! Та я б його живцем зварила, а він би признався мені, де його дівка і де його гроші! Ось що я зробила б! Недарма кажуть, що чоловіки дурніші за жінок! А я мчуся, як дурна, ще й на горілку візникові дала, — а в тому домі нікого! Вже я й воротаря розпитувала, й воротарку — ніякого там Урбена Фабра!
Маріус зітхнув із полегкістю. Отже, Урсула чи Жайворонок, — та, чийого імені він не знав, — у безпеці!
Поки його жінка люто галасувала, Тенардьє сів до столу. Кілька хвилин він сидів мовчки, погойдуючи правою ногою і поглядаючи на жаровню з виразом дикої рішучості.
Нарешті він обернувся до бранця і сказав тягучим, здушеним від люті голосом:
— Неправильна адреса? На що ж ти, власне, сподівався?
— Виграти час! — вигукнув бранець громовим голосом.
І в ту саму мить струсив із себе пута; вони були перерізані. Бранець лишився прив’язаний до ліжка тільки за одну ногу.
Перш ніж семеро бандитів устигли опам’ятатись і кинутись на нього, він нахилився до каміна, простяг руку до жаровні, потім випростався, і Тенардьє, його жінка та бандити відсахнулися в глиб горища, побачивши, як він погрозливо підняв над головою розжарене долото, що світилося зловісним синявим світлом.
Під час обшуку, проведеного згодом, поліція виявила в халабуді Горбо монету в два су, розпиляну й оброблену особливим способом; та монета була однією з дивовиж ремісничих досягнень каторги, де невтомно працюють свої Бенвенуто Челліні,[60] виготовляючи досконалі й витончені інструменти втечі. Нещасний, який мріє про волю, часто за допомогою тільки старого ножа примудряється розпиляти монету на дві тонесенькі половинки, видовбати в кожній середину, не пошкодивши барельєфних зображень, і навіть нарізати гвинтову різьбу, за допомогою якої половинки з’єднуються заново. Їх можна закручувати й розкручувати; це вже мініатюрна коробочка. В цю коробочку ховають пружинку з ручного годинника, а ця пружинка у вправних руках перерізає кільця ланцюгів і залізні ґрати. Вважають, що бідолаха в’язень володіє тільки двома су: а він володіє свободою. Отаку саму монету, розкриту на дві половинки, й було знайдено під ліжком у барлозі Тенардьє. Там-таки знайшли і крихітну сталеву пилочку, яка могла вміститися в таку монету. Мабуть, бранець мав при собі цю монету й зумів заховати її в руці, коли бандити обшукували його, а як тільки йому звільнили праву руку, він розкрутив монету й пилочкою перетер свої пута. Звідси й шарудіння, яке почув Маріус.
Щоб не видати себе, бранець не нахилявся, тож не перетер мотузку, якою була прив’язана до ліжка його ліва нога.
Бандити отямилися від першого подиву.
— Будь спокійний, — мовив Гнус до Тенардьє. — Він іще прив’язаний за ногу й нікуди не втече. Я сам примоцував йому ту лапу.
Аж тут заговорив бранець:
— Ви нікчеми, та моє життя не варте того, щоб так за нього боротися. А якщо ви сподіваєтеся змусити мене писати те, чого я не хочу писати, казати те, чого я не хочу казати…
Він оголив по лікоть свою ліву руку й промовив:
— Дивіться.
І в ту саму мить притулив до голого тіла розжарене долото, яке тримав за дерев’яне руків’я в правій руці.
Почулося шкварчання і гострий запах паленого м’яса. Маріус похитнувся від жаху, затремтіли навіть бандити, а обличчя дивовижного старого тільки ледь пересмикнулось, і, тимчасом як розжарене залізо занурювалось у димучу рану, він стояв незворушний, величний, утупивши в Тенардьє погляд, у якому не було ненависті, а страждання розчинилось у сяйві благородного спокою.
— Не бійтесь мене, нещасні, — сказав пан Білий, — і я теж
