Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
Марія зберегла добрий спогад про святкування тієї Пасхи, бо їй не довелося брати участь у приготуванні страв та розносити їх чоловікам, що трапезували на святі. Інші жінки звільнили її від цієї роботи: Не перевтомлюйся, тобі цього не можна, казали вони їй, і, певно, вони добре знали, що їй можна, а чого не можна, бо майже всі були матерями й мали дітей. Тож вона майже цілком обмежилася обслуговуванням чоловіка, який сидів там на підлозі, як і інші чоловіки, вона знай нахилялася, щоб наповнити йому келих або покласти на тарілку якихось сільських ласощів, прісний хліб, шматок баранини, гіркі трави, а також млинці, спечені з борошна висушеної сарани, страву, яку Ананія цінував дуже високо, бо вона була традиційною для його родини, проте деякі гості відвертали від неї носа, хоч і соромилися показувати свою неприховану огиду, бо в душі визнавали себе негідними наслідувати повчальний приклад пророків, котрі, блукаючи в пустелі, перетворювали потребу на доброчесність і вважали сарану манною небесною. Проте під кінець вечері Марія примостилася сидіти збоку, прилаштувавши свій великий живіт на стегнах, уся залита потом, майже не чуючи балачок, сміху, оповідок та безперервного бубніння цитат зі Святого Письма, переживаючи таке відчуття, ніби може щохвилини покинути світ, у якому вона була підвішена лише на тоненькій ниточці своєї останньої думки, чистої думки без об’єкта та без слів, лише знаючи, що вона думає, проте невідомо, про що й навіщо. Вона задрімала й відразу раптово прокинулася, ніби від поштовху, бо їй привиділося, як із темряви перед нею виринуло обличчя жебрака, а за обличчям з’явилося і його велике тіло в убогих лахах, і янгол — якщо то був янгол — увійшов у її сон без попередження і не як випадковий спогад і дивився на неї з неуважним виразом обличчя, можливо, позначений лише легкою цікавістю, а може, навіть нічого й не було, Марії здавалося, вона пропустила той час, коли могла б щось помітити, і тепер її серце тріпотіло, як наполохана пташка, і вона не знала, чи то їй стало лячно, чи то хтось прошепотів їй на вухо несподіване слово, яке примусило її засоромитися. Чоловіки та молоді парубки досі сиділи там, на підлозі, а засапані жінки сновигали туди-сюди між ними, розносячи останні наїдки, але помітно було, що хоч підживлені вином розмови досі лунали голосно, пересит і втома вже позначили загальний настрій гостей.
Марія підвелася на ноги, й ніхто не звернув на неї уваги. На землю вже опустилася ніч, і світло зірок, що висіли в чистому безмісячному небі, створювало якесь глухе гудіння, що було на межі сприйняття людським вухом, проте дружина Йосипа відчувала його в себе на шкірі, а також на своїх кістках, відчувала у спосіб, якого вона не змогла б пояснити, ніби блаженна конвульсія раптом пронизала її тіло й наповнила його тремтінням, що ніяк не хотіло вщухнути. Марія перейшла подвір’я й виглянула на вулицю. Проте ніде нікого не побачила. Хвіртка її подвір’я, поруч із подвір’ям Ананії, була зачинена, бо вона сама замкнула її, коли пішла з дому, але в повітрі відчувалося якесь ворушіння, так ніби хтось тут недавно пробіг або пролетів, залишивши від свого руху лише легкий, нечутний сигнал, якого ніхто, крім неї, не міг помітити.
* * *
Через три дні, залагодивши найнагальніші справи із замовниками, які погодилися зачекати, доки він повернеться, попрощавшись зі старійшинами синагоги та доручивши сусіду Ананії наглядати за своїм домом і тим добром, яке в ньому було, тесля Йосип покинув Назарет разом зі своєю дружиною, вирушивши до Віфлеєма, де вони мали відбути перепис згідно з розпорядженнями, які надійшли з Рима.
Якщо через несправність зв’язку або проблеми із синхронним перекладом на небі ще не одержали повідомлення про імператорський указ, то Господь Бог, певно, був неабияк здивований, побачивши, як кардинально змінився краєвид Ізраїлю, бо потоки людей тепер перетинали його в усіх напрямках, тоді як у попередні роки рух людей після Пасхи, за рідкісними винятками, був, якщо можна так висловитися, відцентровим, бо всі поверталися додому від єдиного центрального пункту, від земного сонця або осяйного пупа землі, ми говоримо, звичайно ж, про Єрусалим. Немає сумніву, що абсолютна божественна проникливість подолає силу звички й навіть із такої висоти легко відрізнить богомольців, які повільною ходою сунуть давно прокладеними й добре знайомими їм дорогами, повертаючись до своїх містечок і сіл, від інших подорожніх, котрі, відсвяткувавши або не відсвяткувавши в Єрусалимі Пасху Господню, тепер ідуть дорогами, путівцями або й без доріг виконувати наказ імператора, що має суто світський характер, хоч неважко припустити й варіант цілком протилежний, а саме, що цезар Август, сам про те не здогадуючись, у кінцевому підсумку, виконує волю Господа, якщо Бог і справді вирішив, з причин, які лише Йому відомі, щоб Йосип та його дружина, в той період їхнього життя, подалися до Віфлеєма. Хоч такі міркування, на перший погляд, можуть здатися надуманими та малоймовірними, але насправді вони мають найбезпосередніший стосунок до нашої розповіді, адже вони можуть допомогти людям, які мають таку схильність, ліпше собі уявити, як мандрують наші подорожні, самі-одні, через безлюдні та дикі обшири, не зустрічаючи в дорозі жодної живої душі, в якої можна було б попросити допомоги, покладаючи всі надії лише на милосердя Бога та на заступництво янголів. Хоч коли Йосип та Марія вийшли з Назарета, то все було зовсім не так, бо разом із ними в подорож вирушили й інші родини, досить численні, старі люди, дорослі й діти, загалом набралося близько двадцятьох осіб, ціле, можна сказати, мандрівне плем’я. Безперечно, не всі вони прямували до
