Подорож на край ночі - Луї Фердінанд Селін
Після вечері Мадлон опікувалася «своїм Леоном», як вона його називала. Читала йому газету. Робінзон тепер захопивсь політикою, а південні газети аж шкварчали від політики.
Увечері наш будинок провалювавсь у морок сторіч. Надходила та пізня година, коли виповзали блощиці, година, коли можна випробувати на них дію вбивчого розчину, рецепт якого я за невеликі гроші збирався згодом продати аптекарям. Такий собі невеличкий ґешефт. Бабця Анруй допомагала мені в моїх дослідах, вони правили їй за розривку. Ми ходили разом від гнізда до гнізда, зазирали в шпари й кропили блощиць моєю рідиною. Вони ворушились і зомлівали, бабця присвічувала мені свічкою.
Працюючи, ми ввесь час згадували Рансі. На саму тільки думку про ту місцевість мене аж кольки хапали, я б залюбки зоставсь у Тулузі до кінця своїх днів. Більшого, власне, й не вимагав: щоденного шматка хліба та трохи вільного часу. Атож, щастя. Але треба було думати про повернення і роботу. Час минав, а разом з ним танули мої заощадження й гроші, що їх дав абат.
Перше ніж їхати, я ще хотів дати Мадлон кілька дрібних порад. Звичайно, коли хочеш зробити добро й маєш можливість — дай грошей. Але можуть придатись і поради, скажімо, як поводитись, а також інформація про те, на який ідеш ризик, злягаючись де попало. Саме такими були мої думки, бо я трохи боявся за Мадлон, щоб вона чогось не підхопила. Дівчина, звісно, була безсоромна, але цілковитий невіглас в усьому, що пов'язане з мікробами і зараженням. Я заходився докладно пояснювати, як треба уважно на все дивитися, заки відповісти на залицяння… Чи там не надто червоне… Чи немає на кінці краплі… Одне слово, класичні речі, треба знати кожному. Давши мені висловитись, Мадлон, для годиться, влаштувала мені щось на кшталт справжньої сцени… Мовляв, вона розважлива дівчина. Мені має бути соромно. Я думаю про неї казна-що. Вона не така, навіть якщо й злягалася зі мною! Я зневажаю її. Всі чоловіки заразні.
Зрештою сказала мені все, що звичайно кажуть жінки в таких випадках. Цього й слід сподіватися. Це ширма. Для мене було головне, що вона уважно вислухала мої поради й запам'ятала найістотніше. А решта — пусте. Уважно мене вислухавши, Мадлон у глибинах серця засмутилася: адже можна заразитись усім тим не інакше, як через ніжності та втіху. Я пояснив їй справжнє єство природи, а дівчині здався таким же огидним, як та природа, і це її образило. Далі я вже не розводився, тільки ще трохи згадав такі зручні презервативи. Під кінець, поробившись психологами, ми спробували бодай трохи проаналізувати Робінзонів характер.
— Він, власне, не ревнивий, — сказала вона, — але інколи на нього находить.
— Так, так! — відповів я і взявся визначати Робінзонову вдачу, неначе я знав її, хоча притьмом збагнув, що, як не брати до уваги кількох очевидних рис, зовсім не знаю свого приятеля. Ось воно що.
Дивно, як важко уявити, що саме робить тебе більш-менш приємним для інших. От хочеш допомогти людині, сподобатися їй, а верзеш нісенітниці!.. Жаль, превеликий жаль, бо вже з перших слів сам бентежишся.
У наші дні вдавати Лабрюєра не випадає. Тільки-но підступаєш ближче, як попереду враз постає все неусвідомлене.
Коли я вже зібрався купувати квиток, мене знову затримали, як ми потім домовились, ще на тиждень, наміряючись показати тулузькі околиці — річку з досить зимною водою, про яку я багато чув, і чудові місцеві виноградники, що ними тут пишалися, здається, геть усі, немов ті лози і справді їм належали. Не годиться, щоб я їхав, побачивши тільки мертвяків бабці Анруй, це неможлива річ! Одне слово, манери, ґречність…
Я розм'як під такою зливою люб'язносте. Я не смів надовго затягувати свої тулузькі гостини через зв'язок із Мадлон, зв'язок, що тепер ставав небезпечний. Стара почала здогадуватись, що між нами щось є. Морока.
Але на ту прогулянку стара не поїде з нами, бо їй дуже не хочеться бодай на день закривати печеру. Що ж, побуду ще тиждень, і ось гарного недільного ранку ми вибралися за місто. Ми з Мадлон тримали Робінзона попідруч. На вокзалі сіли у вагон другого класу, проте в купе так тхнуло ковбасою, неначе їхали в загальному вагоні. Зійшли на станції Сен-Жан. Мадлон начебто знала ці краї, крім того, відразу здибала знайомих, що поприїздили звідусіль потроху. День, як видно, заповідався на славу. Гуляючи, нам доводилось розповідати Робінзонові про все побачене. «Ось сад… Отам міст, а зверху рибалка з вудкою… Риба не клює… Обережно, велосипед!» Зате пахощі смаженої картоплі дійшли до нього самі, і він потяг нас до кав'ярні, де за десять су подавали порцію картоплі. Я знав, що Робінзон полюбляє смажену картоплю, — до речі, як і я сам. Ця пристрасть властива парижанам, бо Мадлон воліла пити вермут, сухий і без нічого.
Річки на півдні не мають своєї волі. Вони немов страждають, здається, ніби от-от пересохнуть. Пагорби, сонце, рибалки, риба, човни, канави, пральні, виноградники, похилі верби — все тягнеться до річки, все вимагає води. Воду розбирають так пожадливо, що в річці її майже не лишається. Інколи річка скидалася радше на затоплений, бакаїстий шлях. Але ж ми приїхали задля насолоди, слід поквапитись і знайти її. Тільки-но впоравшись із хрумкою картоплею, ми надумали поплавати до обіду в човні, це розважило б нас; я, звісно, веслуватиму, а навпроти сядуть рука в руку закохані.
Ми попливли, як кажуть, за течією, де-не-де чіпляючи дном за мілини. Мадлон тоді стиха зойкала, Робінзон нашорошувавсь. Комашня так і лізла в очі. Всюди пильними великими оченятами дивились на воду бабки, боязко змахуючи хвостиками. Нестерпна спека, річка аж парувала. Ми пливли то над вирами, то над мертвим гіллям затоплених дерев. Намагаючись плисти ближче до палючих берегів, ми шукали затінку, який можна знайти під ще не засохлими деревами. Коли розмовляли, ставало ще спекотніше, хоча більшої спеки, здавалось, годі уявити. Зрештою нам стало так зле, що ми й рота боялись розтулити.
Робінзонові, ясна річ, першому набридло наше плавання, і я запропонував пристати біля ресторанчика. Але не тільки нам спало на гадку таке скромне бажання. В залі зібралися рибалки з усього берега, що, спраглі аперитивів, раніше за нас окопалися за батареями пляшок. Робінзон не наважувався запитати, чи дорогий той ресторан, але я зразу позбавив його клопоту, запевнивши, що всі ціни вказано в меню, цілком помірковані. То була правда. Робінзон учепився в руку Мадлон і не пускав її.
Тепер
