Темний ліс - Лю Цисінь
По тому, як поліція залишила місце аварії, Да Ши звернувся до Ло Цзі:
— Нам ліпше якнайшвидше повернутися до мого помешкання. Я завжди незатишно почуваюся на вулиці. Тут недалечко, тож пройдемо пішки. Таксі безпілотні, а я зараз не поручуся за безпеку пересування.
— Але хіба ОЗТ не розгромлена? — озираючись, запитав Ло Цзі.
До місця аварії підлетів великий автомобіль транспортної служби й почав піднімати потрощену автівку. Зачекавши, коли люди остаточно розійдуться, місце пригоди залишив і останній поліційний автомобіль. Натомість приземлилося авто муніципальної служби, з якого вийшли кілька робітників та заходилися прибирати дрібні уламки й відновлювати пошкоджені насадження. Після невеличкої пригоди місто повернулося до звичного стану врівноваженого спокою.
— Цілком можливо. Але, друже мій, ти ж досі віриш моєму передчуттю?
— Я вже не Обернений.
— Скидається на те, що той автомобіль був іншої думки… Тож коли ходиш вулицями, дивися, що коїться в тебе над головою.
Вони намагалися пересуватися у затінку стовбурів «дерев» і перебігати ділянки відкритого простору між ними. Незабаром опинилися на широкій площі, й Да Ши запропонував:
— Моя квартира по інший бік площі. Тут не надто значна відстань, тож швидко перетнімо відкриту ділянку.
— Може, це просто параноя і ми справді стали свідками звичайної дорожньо-транспортної пригоди?
— Може, так, а може, й ні. Обережність ніколи не завадить… Он бачиш скульптуру посеред площі? Коли щось почнеться, матимемо де заховатися.
Ло Цзи придивився й побачив у центрі площі квадратну ділянку, засипану піском, яка, здавалося, відтворювала пустельний ландшафт у мініатюрі. Скульптура, на яку вказував Да Ши, стояла точно в центрі піщаного квадрата. То були кілька чорних колон заввишки два-три метри. З відстані скульптура здавалася чорним мертвим лісом.
Після умовного знаку Ло Цзі побіг площею за Да Ши, ніби прив'язаний за вервечку. Пробігаючи піщаним майданчиком, почув вигук Да Ши: «Хутко до укриття!», застрибав піском і пірнув під захист «Мертвого лісу». Він лежав на теплому піску й роздивлявся небо, яке підпирали чорні стовбури-стовпи. Раптом побачив, як один із летючих автомобілів рвучко пірнув донизу, на повній швидкості вирвався з потоку й у крутому піке помчав просто на них. Знизившись до скульптури, він так само різко змінив траєкторію руху й почав набирати висоту, але все-таки встиг зачепити днищем одну з колон. Від удару вона завібрувала з глухим гулом, розкидаючи довкола пісок.
— Може, те авто не в нас цілилося?
— І таке можливе, — Да Ши заходився витрушувати пісок із взуття.
— Ми ж не хочемо насмішити людей?
— Чого ти так переймаєшся, наче тебе тут хтось знає? До того ж ми з тобою — двохсотлітні викопні істоти й незалежно від того, правильно поводимося чи ні, цим модерновим знайдеться з чого поглузувати. Друже, обережність, як бачиш, далебі не зайва. А якщо й ця автівка полювала на тебе?
Ло Цзі заходився уважніше вивчати скульптуру, під якою вони знайшли прихисток. Зблизька це вже не скидалося на стовбури мертвих дерев, насправді скульптура виявилася композицією з дуже худих рук, що тяглися з пустелі до неба. Химерно вигнуті кисті ніби свідчили про нестерпний біль.
«Що ж це за скульптура?» — подумав Ло Цзі серед лісу рук, які боролися з небом. І, спітнілий після бігу, відчув, як спиною прокотилася хвиля холодного страху. Обабіч скульптурної групи він помітив квадратний постамент, на якому золотими літерами світився заклик:
Приділіть цивілізації час, бо його залишилося обмаль
— Це меморіал часів Великого занепаду, — кинув Ши Цян, вочевидь не налаштований на докладні пояснення. Натомість він знову схопив Ло Цзі за руку та бігцем потягнув до свого будинку. — Я живу ось тут, — він вказав на стовбур одного з «дерев», що обступали площу по периметру.
Ло Цзі рушив уперед, за порадою друга, пильно вдивляючись у небо. Раптом почув дивний звук під ногами й наступної миті провалився під землю. Якби не швидка реакція Да Ши, який ішов поряд і встиг його схопити, полетів би вивчати міські підземелля. За допомогою Да Ши Ло Цзі виліз на поверхню, й вони вдвох із подивом витріщилися на дірку в землі. Зрештою збагнули, що це отвір люка каналізаційної системи, накривка якого розчахнулася за мить до того, як Ло Цзі зробив крок.
— Ах, Боже мій! З вами все гаразд?! Це так небезпечно! — Голос лунав із рекламного щита поряд із ними. Білборд розмістили на невеличкому павільйоні, схожому на автомат із продажу напоїв. Молодик у синій спецівці сполотнів, неначе боявся самого Ло Цзі. — Я співробітник комунального офісу Третьої муніципальної компанії. Накривка люка відкрилася автоматично, напевне, програмне забезпечення вийшло з ладу.
— І часто таке трапляється? — запитав Да Ши.
— О ні, ні, я вперше таке бачу.
Да Ши знайшов на газоні обіч доріжки круглий камінчик і кинув його в отвір. Лише за якийсь час почувся звук удару.
— Чорт забирай, тут глибоко?! — запитав він у молодика з рекламного щита.
— Приблизно тридцять метрів. Саме тому я й казав, що це дуже небезпечно! Я вивчав історію і знаю, що за ваших часів каналізація в містах була не така глибока. Цей випадок зареєстрований у системі, й ви… пане Ло, отримаєте компенсацію від Третьої муніципальної компанії.
Нарешті вони потрапили до фойє стовбура № 1863, де мешкав Ши Цян. Той повідомив, що його помешкання розташоване на 106-й гілці, ближче до верхівки дерева, й запропонував попоїсти, перш ніж підійматися до оселі. Вони увійшли до ресторану на першому поверсі, й крім сліпучої білосніжної чистоти на межі стерильності, раніше баченої тільки в реанімації, Ло Цзі здивувала ще одна особливість цієї епохи — кількість динамічних інформаційних вікон. Те, що вони є скрізь, не надто впадало в око у Центрі пробудження, а тут ці вікна виднілися на стінах, на столах, на стільцях, на підлозі й на стелі. Навіть поверхня деяких невеликих предметів не уникла цієї долі — чашки й серветки слугували за операційні інтерфейси, на яких без упину крутилася графічна чи текстова інформація. Здавалося, що весь інтер'єр ресторану — єдиний великий монітор, призначений для демонстрації відразу всього цього блиску й пишноти.
Відвідувачів у ресторані було небагато, тож вони без проблем змогли зайняти вподобане місце біля вікна. Ши Цян хвацько тицьнув просто в поверхню
