Спартак - Рафаелло Джованьолі
— Ах, присягаюся всемогутньою силою матерії! — гнівно вигукнув дужим голосом епірот Фессалоній, командир сьомого легіону. — Спартак — зрадник?.. Ну, це вже занадто!.. Це занадто!..
— Так, він і разом з ним Крікс і Гранік продають нас римському Сенатові…
— І всі ви, що бажаєте відвести нас по той бік Альп та подалі від Рима, всі ви — зрадники!
— На Рим!.. На Рим хочемо йти!
І ще сім-вісім голосів разом закричали:
— На Рим!.. На Рим!..
А я вірю Спартакові, найчеснішій і найблагороднішій людині в світі, вірю Кріксові і Граніку — після нього найчеснішим людям у нашому таборі. І я з моїм легіоном, який мені вірить, піду за ними, а не за вами!
— І я! — сказав Борторікс.
— Ну то йдіть собі з ними, а ми з нашими сімома легіонами завтра вирушимо до Равенни і підемо на Рим! — з силою заявив Гай Ганнік.
— Ого! Без Спартака ви багато чого накоїте! — глузливо зауважив Борторікс.
— Та перший зустрічний претор порубає вас на капусту! — додав Фессалоній.
— І це ті люди, що взялися за зброю, щоб здобути волю!.. — іронічно сказав Гай Ганнік. — А самі стали рабами такого ж, як вони!
— Якщо для вас воля це — безладдя, заколоти… то нам не треба такої волі! — вигукнув Фессалоній. — Ми прагнемо дисципліни, порядку і будемо з тим, хто за два роки війни показав себе мудрим і доблесним полководцем.
Цієї миті залунали хрипкі звуки сурм, що закликали до зброї третій легіон, і перервали суперечку. Ці звуки примусили Евтібіду отямитися від захоплення словами ненависті і роздратування проти Спартака з боку багатьох начальників.
Незабаром сигнал тривоги повторили букцини четвертого, потім п'ятого легіонів і нарешті — сурми всього табору.
Всі гладіатори побігли до своїх наметів, наділи панцирі, шоломи, схопили зброю і вишикувалися в бойовий порядок маніпул, когорт, легіонів.
Потім букцини третього легіону і вслід за ними всіх інших просурмили сигнал зняти намети.
За дві години табір було знято, і всі легіони мовчки стояли в бойовому строю, готові до походу. Тоді ще один сигнал покликав командирів легіонів до верховного вождя діставати накази.
1 Всі командири легіонів помчали на конях до Преторія, де Спартак оголосив їм, що претор Гай Кассій іде проти них і цього ж дня увечері буде біля Мутіни. Необхідно негайно виступати в похід з тим, щоб напасти на нього там не пізніш як завтра, до того, коли до нього приєднаються нові загони ополченців і перетнуть їм жадану переправу через Пад.
Коли Спартак кінчив говорити, настала загальна мовчанка. Потім, після короткого вагання, опустивши очі, видимо зніяковілий, Гай Ганнік тихо промовив:
— Проти Кассія ми, звичайно, будемо битися, але через Пад не підемо.
— Що? — скрикнув вражений Спартак. Ніби не зрозумівши самніта, він втупив в нього з-під насуплених брів погляд, що метав блискавки, і суворо перепитав: — Що ти сказав? — Він сказав, що ми не підемо за тобою на той бік Паду! — відповів нумідієць Орціл, зухвало дивлячись Спартакові в очі.
— Сім легіонів не бажають повертатися до своїх країн, — додав Гай, — а хочуть іти на Рим.
— О, знову бунт! — гнівно вигукнув Спартак. — Невже вам, нещасні, не досить сумного прикладу бідолашного Еномая?..
Почувся тільки неясний гомін, але ніхто не відповів. Спартак теж трохи помовчав.
— Присягаюся всіма богами! — знову палко заговорив Спартак. — Кажу вам, що ви або божевільні, або зрадники!
Бунтарі мовчали. Спартак трохи зачекав і владно сказав:
— Зараз на нас іде ворог, і ви всі будете мене слухатися, щоб перемогти Кассія. Потім ми зберемося на раду і вирішимо, що краще буде для нашого блага. А тепер ідіть!
І владним жестом відпустив командирів легіонів.
Поки вони сідали на коней, він грізно додав:
— І щоб у поході і в битві не було й найменшої неслухняності! Бо, присягаюся всевишнім Юпітером! — перший, хто дозволить собі одне бунтівливе слово, рух, той загине від мого меча, який ще й разу не схибив!
Командири, скоряючись, мовчки роз'їхались кожен до свого легіону.
Гладіаторське військо рушило в похід на Мутіну, йшло всю ніч і за годину перед світанком прибуло на місце.
Кассій розташувався табором на двох високих горбах, обгородившись міцним частоколом і широким ровом.
Опівдні Спартак повів свої шість легіонів на штурм табору претора. Позиція противника на схилах горбів була дуже вигідною. Але кількісна перевага гладіаторів і їхній завзятий натиск швидко здолали двадцять тисяч римлян, які були переважно ветеранами Марія та Сулли. І хоч римляни билися стійко, але менш ніж за дві години вони, розгромлені, оточені гладіаторами, кинулися врозтіч. Гладіатори вчинили їм справжнє побоїще.
Майже десять тисяч римлян полягло у цій короткій битві. Решта порозбігалися хто куди. Серед них був і сам претор, що врятувався якимсь чудом. Римський табір, обоз — усе лишилося в руках переможців: втрати гладіаторів були дуже незначні.
На другий день після цієї перемоги, що була третьою протягом останнього місяця і кількох днів, гладіаторські легіони вишикувалися чотирикутником на рівнині вздовж річки Скультенни. Треба було всім разом вирішити, чи йти на переправу через Пад і розійтися потім по своїх країнах, чи повертатися назад і йти на Рим.
Спартак у палкій промові змалював доцільність і своєчасність першого плану і неминучі згубні наслідки другого. Він нагадав про все те, що зробив для справи поневолених, якій він самовіддано присвятив десять років свого життя. Нагадав не ради марнославства, а для того, щоб більше переконати своїх товаришів по недолі і війні, що його порада витікає з упевненості в тому, що дальша війна в Італії буде для гладіаторів могилою, як вона стала могилою для галлів Бренна, для греків Пірра, для карфагенян, тевтонів і
