Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою

Джерело - Айн Ренд

Читаємо онлайн Джерело - Айн Ренд
— збереже її у вічне життя». «Продавці» церковного опіуму десь тут, але вони не знають, чим володіють. Самозречення? Так, друзі мої, у всіх сенсах. Але не можна зрікатися чогось, зберігаючи свою суть чистою і пишаючись власною чистотою. Це жертва, що руйнує власну душу — о, про що це я? Лише герої здатні це усвідомити і досягти.

Він не мав великого успіху серед убогих хлопців, які самі заробляли на навчання, але згромадив солідне число послідовників серед юних спадкоємців, мільйонерів у другому й третьому поколіннях. Він запропонував їм досягнення, до якого вони були готові.

Він закінчив університет із відзнакою. Коли повернувся до Нью-Йорка, його вже випередила невеличка особиста слава; з Гарварду просочилися декілька чуток про незвичайну особистість на ім’я Еллсворт Тухі; кілька видатних інтелектуалів і багатіїв одразу забули про що саме були ті чутки, але запам’ятали його ім’я; воно закарбувалося в їхній пам’яті, невиразно асоціюючись із такими речами, як яскравість, хоробрість та ідеалізм.

Поволі до Еллсворта стікалися люди; правильні люди, які незабаром почали відчувати в ньому духовну необхідність. Люди іншого типу не приходили; здавалось, їх утримував якнайдалі від нього якийсь інстинкт. Коли хтось починав коментувати відданість послідовників Тухі — у нього не було вчення, програми чи організації, але якимось чином його коло спілкування від початку називали послідовниками, — заздрісні суперники зауважували: «Тухі притягує липких. Ви ж знаєте, які дві речі липнуть найкраще: клей і бруд». Тухі підслухав це, стенув плечима, всміхнувся і сказав: «Чекайте-чекайте-чекайте, їх набагато більше: лейкопластир, п’явки, іриски, мокрі шкарпетки, гумові паски, жувальні гумки і пудинг із тапіоки, — відходячи, він додав через плече, вже без усмішки: — І цемент».

Тухі отримав ступінь магістра у Нью-Йоркському університеті й написав дисертацію на тему «Колективні моделі у міській архітектурі XIV століття». Він заробляв на життя численними, розмаїтими і безладними підробітками: ніхто не міг допильнувати всіх його занять. Він мав посаду радника в університеті, писав рецензії на книжки, вистави, художні виставки і статті, читав кілька лекцій маленьким, непевним групам слухачів. У його роботі виокремилися певні тенденції. Рецензуючи книжки, він радше віддавав перевагу романам про сільське життя, а не про місто, переважно писав про людей посередніх, а не про обдарованих, про хворих, а не про здорових; його писанина ставала особливо теплою, коли стосувалася історій про «маленьких» людей; його улюбленим прикметником було слово «людський»; він віддавав перевагу змалюванню сюжету, а не дослідженню характерів; а найбільше полюбляв романи без сюжету і без героя.

Його вважали здібним професійним радником. Його крихітний кабінетик в університеті став неофіційною сповідальнею, до якої приходили студенти з усіма своїми проблемами, як навчальними, так і особистими. Він охоче обговорював — однаково лагідно та щиро — вибір предметів або любовні пригоди. Або — особливо — вибір майбутньої кар'єри.

Консультуючи стосовно любовних романів, Тухі напучував піддатися, якщо йшлося про роман із чарівною хвойдочкою, годящою лише на кілька веселих вечорів із випивкою — «будьмо сучасними»; і зректися почуттів, коли йшлося про глибоку, емоційну пристрасть — «будьмо дорослі». Коли хлопець приходив зізнатися, що відчуває сором після непривабливої сексуальної пригоди, Тухі радив викинути її з голови: «Це було дуже корисно для тебе. Є дві речі, яких потрібно позбутися на якомога раніше: почуття особистої вищості та перебільшене благоговіння перед статевим актом».

Люди зауважили, що Еллсворт Тухі рідко радив хлопцям дотримуватися обраного фаху: «Ні, на твоєму місці я не пішов би у юриспруденцію. Ти надто напружений і збуджений цією перспективою. Істерична посвята професії не дасть ані щастя, ані успіху. Мудріше обрати фах, про який ти думатимеш спокійно, зважено і практично. Так, навіть якщо ти його ненавидітимеш. Це опустить тебе на землю…», «Ні, я не радив би тобі продовжувати музикувати. Правда в тім, що музика дається тобі надто легко — це очевидна ознака того, що твій талант поверховий. У цьому і проблема — що ти її любиш. Ти не думаєш, що це звучить як дитяче виправдання? Покинь її. Так, навіть якщо тобі пекельно боляче…», «Ні, вибач мені, я дуже хотів би сказати, що схвалюю, але це не так. Коли ти вирішив обрати архітектуру, це ж був лише егоїстичний вибір, адже так? Чи думав ти про щось інше, крім власного задоволення? Але ж кар'єра людини стосується всього суспільства. Питання в тому, де ти насамперед даси найбільше користі людям. Ідеться не про те, що ти отримаєш від суспільства, а про те, що ти можеш дати. І якщо поміркувати про найкращі можливості для служіння, немає нічого, що дорівняється за важливістю з хірургією. Подумай про це».

Після закінчення коледжу деяким його протеже повелося досить добре, інші зазнали поразки. Лише один наклав на себе руки. Казали, що Еллсворт Тухі позитивно вплинув на них — адже вони ніколи його не забували: через багато років приїжджали порадитися з ним із безлічі питань, писали до нього, залишалися йому вірні. Вони нагадували машини без автоматичного стартера, що їх має заводити хтось ззовні. Тухі завжди знаходив час, щоб приділити їм пильну увагу.

Його життя, наповнене людьми, було публічне і безособове, мов міська площа. Друг людства не мав жодного близького друга. Люди приходили до нього; він не зближався ні з ким. Він усе сприймав. Його увага була золотиста, гладенька і рівна, неначе поверхня піщаної пустелі; вітер упередженості ніколи не переміщав дюн; піски лежали непорушно і сонце над ними стояло високо.

Зі своїх обмежених прибутків він жертвував численним організаціям. Але ніколи не позичив ані долара приватній особі. Він ніколи не просив своїх заможних друзів допомогти конкретній людині у біді; але отримував від них великі суми пожертв для благодійних організацій: клубів бідняків, центрів відпочинку, виправних інтернатів для розпусних дівчат, шкіл для дітей з інвалідністю. Він працював у радах усіх цих організацій — на громадських засадах. Чимало філантропічних закладів і радикальних видань, керованих розмаїтими людьми, були пов’язані єдиною сполучною ланкою, одним спільним знаменником: іменем Еллсворта Тухі. Він став наче холдинговою компанією альтруїзму в одній особі.

Жінки не мали в його житті жодного значення. Секс ніколи його не цікавив. Його приховані нечасті потреби приводили його до молодих, струнких, цицькастих і безмозких дівуль — сміхотливих маленьких офіціанток, шепелявих манікюрниць, невдатних стенографісток, любительок рожевих або світло-лілових сукенок, маленьких капелюшків, зсунутих на потилицю, і хвильок кучерявого світлого волосся над чолом. Розумні жінки його не цікавили.

Він стверджував, що родина — це буржуазний інститут; але не розвивав цієї теорії та не влаштовував

Відгуки про книгу Джерело - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: