Діти - Галина Василівна Москалець
Всі засміялись.
— А зараз, любе товариство, прошу на каву і на те, що до кави!
Гості одразу пожвавішали, заворушились.
— Майстре, — озвався з кутка Юра, — а чому нас тринадцять? Хотів би я знати, хто серед нас Іуда. Я вже, напевно, Христос. Жінка так вранці й сказала: «Та тебе як з хреста зняли, алкоголіку проклятий!»
— О Юрцю, якби ти ще до всього був праведний… — шпигнула Зося.
— А я праведний! За квартиру завжди вчасно плачу. Ну а твій Зеньо, напевно, Іуда. Дивиться на мене такими очима, що роздер би і з’їв. Як ти можеш жити з таким ревнивим чоловіком?
— Так, як ти з сварливою жінкою! — відрубав Зеник. Філька закотив очі під лоба.
— Не юродствуйте во Христі, браття і сестри! Духовна їжа не замінить матеріальної. Хоч я, правда, на духовній купив машину і поставив дачу… Воістину, книга — світло життя!
— Хочете анекдот? — спитав Вадик. — Питає вчителька на уроці дітей, ким їхні батьки працюють. Один каже: «Мій тато апельсини продає». Другий: «А мій в ресторані офіціантом». А третій: «А мій — інженер». Діти стали з нього сміятися, а вчителька: «Як вам не соромно! У товариша горе, а ви смієтеся!..»
Марта з Ірою внесли каву й тістечка. Господар витяг з бара дві пляшки коньяку.
Вони випили. Господар витер губи:
— А знаєте, що я ще одну картину буду знімати? Тепер уже сюжетну. Приснився мені той сюжет, хоч прокидайся і записуй… Ви тільки послухайте! Ніч, море. Танцмайданчик. Двоє тікають з танців. Обоє юні, як Стелла і Левко, але, правда, невинні.
— Гм, гм, — кашлянув багатозначно Юра.
— Боб, я ображусь! Я невинна, як ягня.
Коли стих сміх, Боб запитав:
— Ну, то як ви думаєте, чого вони втекли?
— А це всім ясно!
— Ні, Зосю, не ясно. Почалася третя світова війна. Ті двоє тікають у протиатомний бункер. Дівчина відчула всім єством, що буде війна. Хлопець нічого не знає. І от за ними зачиняються двері…
— Боб, побійся бога! — зойкнула Стелла. — Чи не збираєшся ти знімати ніч кохання? Можеш мені не пропонувати ролі. Я не така розбещена, як ти гадаєш!
— Вони залишаються самі, і тепер у дівчини одна турбота, щоб хлопець не піднявся вгору і не побачив крізь ілюмінатор мертвої пустелі. Вона його розважає всілякими способами. Але хлопець передчуває щось лихе. І тоді дівчина йде на рішучий крок. Вона читає йому «Ромео і Джульєтту» Шекспіра. І поступово втягує його в гру. І ось фінальна сцена. Джульєтта лежить у труні, а Ромео замість того, щоб випити отруту, раптом біжить по сходах й бачить знищений дотла світ. Це його настільки вражає, що він, не тямлячи себе, розбиває скло ілюмінатора, і вони обоє гинуть від радіації. Все!
— Сильно! — прицмокнув Вадик. — Тобі, Бобе, з твоїм талантом у Голлівуді сидіти…
— Я патріот, — скромно сказав Боб.
Остап, котрого досі ніхто не чув, хіхікнув у кулак.
— Бобцю, дай мені цю роль! Я балдію від Шекспіра! — заблагала Стелла. Очі її палали.
Боб скривився.
— Це тобі, Стеллочко, не танці, а кіно.
— Заспокойся, Стелло, — сказав Юра. — Боб ніякого фільму не буде знімати. Він хоче купити трактор, щоб возити на базар яблука зі своєї дачі.
— Давайте не будемо сваритись! — обірвав його Боб. — Вип’ємо по одній, Данику, ти чого мовчиш цілий вечір? За тобою тост!
15.Фари освітлювали лише шматок асфальту попереду, а навкруги була темінь. Коли чоловікові доводилось проїжджати якесь село, він всією Душею заздрив людям, у котрих, може, не було автомобіля, зате вони мали дах над головою і світло у вікні. Кожна мандрівка кінчається тугою за теплою кімнатою з білою постіллю.
Чоловік звернув з дороги, побачивши перед собою табличку з написом «Об’їзд». Тепер уже їхав не по асфальті, а по грунтовій дорозі. Машину так кидало і трясло, що він ледве не відкусив собі язика. З усіх боків була темінь, і він не міг уже вернутись
