Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
І Йосип мав слушність, коли висловив такий сумнів. Минуло близько року, й Лізія від імені своїх свекра та свекрухи передала матері запрошення на весілля своєї зовиці, чоловікової сестри, яке мало відбутися в Кані, і також веліла їй переказати, що вона може взяти із собою на весілля кого захоче, усім, мовляв, там будуть раді. Марія як запрошена мала право обирати, хто її супроводжуватиме, та позаяк вона не хотіла створювати зайвий клопіт для хазяїв, — от, мовляв, припхалася з усім своїм виводком, багатодітних удів, як відомо, шанують не дуже, — то вирішила взяти із собою лише двох, свого тепер улюбленого Йосипа та Лідію, яка була в тому підлітковому віці, коли ані свята, ані розваги набриднути не можуть. Кана розташована недалеко від Назарета, десь за годину пішого ходу, й у цю лагідну осінню погоду така прогулянка може принести втіху навіть у тому випадку, коли в її кінці нас не чекає весільна гулянка. Вони вийшли з дому ще до схід сонця, щоб Марія встигла допомогти господарям у підготовці до весільного бенкету, де буває тим більше роботи, чим більше народу веселиться та розважається. Лізія вийшла назустріч матері та сестрі й братові, вони обнялися й радісно привіталися, почалися розпитування про здоров’я, про се, про те, та позаяк робота не могла чекати, Лізія та Марія не стали довго баритися й відразу пішли в дім нареченого, де, згідно зі звичаєм, мала відбуватися гулянка і де жінки з тієї родини вже поралися біля горщиків та всього іншого. Йосип і Лідія залишилися на подвір’ї зі своїми ровесниками, щоб приєднатися до їхніх розваг, — хлопці влаштували ігри, дівчата організували танці, й так тривало до самого початку весільної церемонії, коли всі побігли, дівчата разом із хлопцями, за чоловіками, що супроводжували нареченого, то були його друзі з традиційними смолоскипами в руках, щоправда, в небі сяяло сліпуче сонце, але, вимахуючи смолоскипами, молодики ніби намагалися довести, що не варто нехтувати жодне джерело світла, навіть таке неяскраве, навіть тоді, коли світить сонце. Сусіди з веселими обличчями повибігали на вулицю, вітаючи нареченого, але благословення приберігаючи до тієї хвилини, коли він вирушить у зворотну дорогу тепер уже з нареченою. Йосипові та Лідії не пощастило побачити, що відбулося потім, але це не завдало їм ніякої прикрості, адже нічого цікавого для них у тій церемонії не було: зовсім недавно виходила заміж їхня сестра, наречений зараз постукає у двері й попросить, щоб вийшла його наречена, вона з’явиться в оточенні подруг, які теж триматимуть у руках світильники, але набагато скромніші, звичайні каганчики, адже смолоскипи належить носити тільки чоловікам, для дівчат вони надто важкі й надто яскраві, потім наречений підійме її покривало й захоплено скрикне, побачивши, який скарб дарує йому доля, так ніби протягом останнього року, поки тривали заручини, він не бачив її тисячу разів і не вкладав до ліжка щоразу, коли йому хотілося. Лідія та Йосип нічого цього не бачили, й на те була вельми поважна причина: випадково поглянувши в протилежний бік вулиці, Йосип у самому її кінці побачив двох чоловіків та одну жінку і з таким відчуттям, ніби народжується вдруге, впізнав свого брата Ісуса та жінку, з якою бачив його біля озера. Він крикнув сестрі: Дивись, онде Ісус, й обоє побігли йому назустріч, але раптом Йосип зупинився, бо згадав про матір, згадав також про те, як стримано зустрів його брат біля моря, хоч справа була не в ньому, звісно, а в дорученні матері, яке вони з Яковом мали йому передати, й, подумавши, що потім пояснить Ісусові, чому він так повівся, повернув назад. Уже завертаючи за ріг вулиці, він обернувся й пережив гострий напад ревнощів, побачивши, як брат підхопив Лідію на руки, наче пір’їнку, а вона покриває поцілунками його обличчя, тоді як жінка і другий чоловік, дивлячись на них, усміхаються. Нічого перед собою не бачачи, бо сльози досади застилали йому очі, Йосип забіг на подвір’я, перетнув його кількома стрибками, намагаючись не наступити на наїдки, розкладені на скатертинах, що були постелені на низеньких столиках і просто на землі, і покликав: Мамо, мамо, і як добре, що кожен із нас наділений власним голосом, матерів у тому домі не бракувало, але тільки одна з них, Марія, подивилась на свого сина і зрозуміла, що він зараз їй скаже, а він сказав: Там Ісус, мамо. Вона зблідла, потім почервоніла, усміхнулася й відразу споважніла, знову зблідла, а в результаті всіх цих перемін ухопилася за серце, ніби воно вискакувало в неї з грудей, і відступила на два кроки, рвучко зупинившись, ніби наштовхнулася спиною на стіну. А хтось його супроводжує? — запитала вона, не сумніваючись, що він прийшов не сам. Чоловік, жінка і наша Лідія. А жінка та сама, яку ти бачив? Так, мамо, але чоловік мені незнайомий. До них підійшла Лізія з цікавістю в погляді, майже здогадуючись, у чому річ. Що там сталося, мамо? Твій брат прийшов сюди на весілля. Ісус у Кані? Його бачив тут Йосип. На обличчі Лізії не відбилося особливого хвилювання, але на ньому заграла усмішка, якій, здавалося, кінця не буде, й вона прошепотіла: Мій брат… Для тих, хто не вельми обізнаний у тонкощах жіночої поведінки, відразу поясню, що й усмішка Лізії, і слова, які вона промовила, означали дуже багато. Ходімо його зустрінемо, сказала вона. Ти йди, а я залишуся тут, сказала мати з нотками розгубленості в голосі, а тоді обернулася до Йосипа: Іди з нею. Але Йосип не захотів потрапити другим в обійми,
