Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою

Джерело - Айн Ренд

Читаємо онлайн Джерело - Айн Ренд
Ти таки намагаєшся мене шокувати чи на щось натякаєш?

— О, це може бути що завгодно. Наприклад, попереднє намацування. Та насправді це нічого не означає. Лише дрібка вульгарності. Також метод Тухі. Знаєш, я завжди раджу намацувати слабке місце у слушний час. Я — по суті — такий щирий нудний пуританин, який повинен дозволити собі інколи змінюватися — щоб уникнути одноманітності.

— Невже, Еллсворте? Я запитую в себе, яка твоя суть. І не знаходжу відповіді.

— Наважуся повідомити, що цього ніхто не знає, — мовив він приязно. — Хоча насправді у цьому немає жодної таємниці. Це дуже просто. Усе дуже просто, коли ти зводиш явища до засадничих понять. Ти здивувалася б, якби знала, що їх так мало. Можливо, лише два, здатні пояснити нас усіх. Це заплутано, це зведення складне — ось чому люди не хочуть цим перейматися. Одначе не думаю, що результат їм сподобається.

— Мені байдуже. Я знаю, хто я. Давай, розповідай. Я — лише сука.

— Не дури себе, моя люба. Ти значно гірша за суку. Ти свята. А це доводить, які небезпечні та небажані святі.

— А ти?

— Я точно знаю, хто я. І вже це може чимало пояснити в мені. Підкажу тобі, якщо захочеш із цієї підказки скористатися. Звісно, ти не захочеш. Хоча, можливо, колись…

— Задля чого?

— Я потрібен тобі, Домінік. Ти теж могла б трішки мене зрозуміти. Бачиш, я не боюся, щоб мене зрозуміли.

— Ти потрібен мені?

— О, перестань, вияви теж трохи відваги.

Вона сиділа і мовчки прохолодно чекала. Він усміхнувся з очевидним задоволенням, не роблячи жодних зусиль його приховати.

— Погляньмо, — сказав він, неуважно вивчаючи стелю, — на ці замовлення, що ти їх дістала для Пітера Кітінґа. Офісна будівля для Крейона в цьому сенсі нічого не означає — Говард Рорк ніколи не мав шансу її отримати. Будинок Ліндсея — кращий варіант, кандидатуру Рорка там серйозно розглядали. Я думаю, він отримав би це замовлення, якби не ти. Клуб «Стоунбрук» теж — він мав шанс, який ти зруйнувала. — Він подивився на неї і тихо клацнув язиком. — Жодних коментарів із приводу методів та ударів, Домінік? — Його посмішка нагадувала шар лою, що розтікся над плинними звуками його голосу. — Ти дала маху із заміським будинком Норріса — він отримав замовлення на нього минулого тижня, ти знаєш. Гаразд, нікому з нас не може завше таланити. Зрештою, будинок Енрайта — помітна робота; її активно обговорюють, і чимало людей починають цікавитися містером Рорком. Але ти впоралася пречудово. Мої вітання. А зараз ти не думаєш, що я таки добре ставлюся до тебе? Кожен митець потребує визнання, але немає нікого, хто похвалив би тебе, адже ніхто не знає, що ти робиш, лише Рорк і я, а він тобі не подякує. Та якщо трохи поміркувати, не думаю, що Рорк знає, що ти робиш, і це псує розвагу, хіба ні?

Вона втомлено запитала:

— Звідки ти знаєш, що я роблю?

— Люба моя, впевнений, ти не забула, що саме я запропонував тобі цю ідею?

— О так, — неуважно погодилася вона. — Так.

— І зараз ти розумієш, чому я сюди прийшов. Зараз ти знаєш, що я мав на увазі, коли казав про свою сторону.

— Так, — сказала вона. — Авжеж.

— Це пакт, моя люба. Альянс. Союзники ніколи не довіряють одне одному, але це не перешкоджає їхній ефективності. Наші мотиви можуть бути геть різні. Насправді, вони і є такі. Але це не має значення. На результат це не вплине. Зовсім не обов'язково мати спільну шляхетну мету. Обов'язково мати лише спільного ворога. У нас він є.

— Так.

— Ось чому я тобі потрібен. Я вже колись допоміг тобі.

— Так.

— Я можу підсікти… твого містера Рорка значно сильніше, ніж будь-яке твоє чаювання.

— Навіщо?

— Уникаймо цих «навіщо». Я ж тебе не розпитую.

— Гаразд.

— Отож ми все з'ясували? То ми — союзники?

Вона дивилася на нього, нахилившись уперед, пильним, порожнім поглядом. Потім сказала:

— Ми — союзники.

— Чудово, моя люба. Тепер послухай. Перестань щодня згадувати його у своїй колонці. Я знаю, ти щоразу потроху руйнуєш його, але це занадто. Його ім’я весь час світиться у пресі, а ти ж цього не хочеш. Далі: запрошуй на ці свої чаювання мене. Є дещо, що можу зробити я, а ти не можеш. Іще одна підказка: містер Ґілберт Колтон — ти знаєш, каліфорнійська кераміка Колтонів — планує збудувати філіал на сході. Він думає про хорошого модерніста. А конкретніше, він думає про містера Рорка. Не дозволь, щоб Рорк отримав це замовлення. Це величезна робота — про неї багато говоритимуть. Візьми і придумай якийсь новий чай із сандвічами для місіс Колтон. Роби все що завгодно. Але не дозволь Роркові отримати це замовлення.

Вона підвелася, підтягнула ноги до столу, теліпаючи руками, взяла сигарету. Підкурила, обернулася до нього і байдужим тоном промовила:

— Ти можеш говорити стисло і конкретно — коли хочеш.

— Коли вважаю це необхідним.

Вона зупинилася біля вікна, дивлячись на місто. І сказала:

— Ти ніколи нічого не робив проти Рорка. Я й не знала, що він тебе непокоїть.

— О, моя люба, так уже й нічого?

— Ти ніколи не згадав його у статтях.

— Саме це я і зробив проти Рорка. Поки що.

— Коли ти вперше почув про нього?

— Коли побачив ескіз Геллерового будинку. Ти ж не думала, що я його не зауважив? А ти?

— Коли побачила ескіз будинку Енрайта.

— Не раніше?

— Не раніше.

Вона мовчки курила; потім сказала, не дивлячись на нього:

— Еллсворте, якщо хтось із нас спробує повторити те, про що ми розмовляли сьогодні ввечері, інший це заперечуватиме, тому ніколи нічого не можна буде довести. Тому ми можемо бути щирі одне з одним, так? Ми в безпеці. Чому ти ненавидиш його?

— Я ніколи не казав, що ненавиджу його.

Вона стенула плечима.

— Щодо решти, — додав він, — думаю, ти й сама знаєш відповідь.

Вона повільно кивнула віддзеркаленому вогнику своєї цигарки у шибі.

Він підвівся, підійшов до неї і став поруч, дивлячись на вогні міста внизу, на кутасті обриси будівель, на темні стіни, що від сяйва вікон здавалися прозорими, наче були накриті чорним, тонким серпанком на суцільній масі сяйва. І Еллсворт Тухі тихо сказав:

— Поглянь на це. Найвище досягнення, правда? Героїчне досягнення. Подумай про тисячі людей, які працювали, щоб це створити, і про мільйони, які цим користуються. І кажуть, що це завдяки силі духу десятка людей, тут і там у різні часи, лише десятка людей — можливо, менше, — без

Відгуки про книгу Джерело - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: