Скорочено Я (Романтика) - Микола Хвильовий

Як зрізаний колос, похилилась вона на мене.

Я положив її на землю й дико озирнувся. Навкруги було порожньо. Тільки збоку темніли теплі трупи черниць".

Я поспішив до свого батальйону. Але раптом зупинився, повернувся й підбіг до трупа матері. Впав на коліна й припав устами до лоба. По щоці, пам'ятаю, текла темним струменем кров.

Та раптом — дегенерат: "Ну, комунаре, підводься! Порадо батальйону!"

В степу, як дальні богатирі, стояли кінні інсургенти. Я кинувся туди, здавивши голову.

...Ішла гроза. Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті. Йшла чітка, рясна перестрілка.

...Я зупинився серед мертвого степу:

— там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни".