Скорочено Айвенго - Вальтер Скотт
Ісаака із Йорку кинули до однієї з підземних в'язниць. До нього прийшов де-Беф і почав загрожувати євреєві розправою, якщо той не відважить йому тисячу фунтів сріблом. Ісаак уже майже було погодився на це, коли Фрон-де-Беф сказав, що віддав його дочку Ребекку за покоївку серу Бріяну де Буа-Гільберу. Ісаак сказав, що не дасть ніяких грошей, поки йому не віддадуть дочку цілу й незайману. Від негайних тортур Ісаака врятував лише звук рогу, який долинув із подвір'я, що примусив його мучителя покинути підземелля.
Близько півдня де Брасі прийшов до кімнати леді Ровени, щоб здійснити свій намір, – прохати її руки, а разом із цим здобути її маєтки. Однак горда дівчина зневажливо зреагувала на залицяння, докоряючи йому за поведінку, негідну лицаря. Де-Брасі вдався до шантажу: розповівши леді Ровені про те, що невідомий поранений, якого везли з собою Ісаак та Ребекка, був Айвенго, він запропонував їй погодитись на його пропозицію, рятуючи життя коханому. У відповідь на це Ровена так тяжко розридалась, що зворушила навіть жорстоке серце де Брасі. Схвильований цими думками, він міг лише прохати сердешну Ровену заспокоїтися й запевняв, що вона не має причин так побиватися, але його слова перепинив гострий звук рогу, що стурбував разом із ним також інших мешканців замку.
Тоді як в інших частинах замку відбувались описані сцени, Ісаакова дочка Ребекка чекала у далекій самотній вежі, як вирішиться її доля. Там побачила вона якусь стару жінку, що бурмотіла собі під ніс саксонську пісню. Стара, яка назвалась Урфрідою, розповіла дівчині свою печальну історію. Вона була молодою і вродливою, коли Фрон-де-Беф, батько Реджинальда, обложив цей замок, а дівчина зробилася здобиччю переможця, втративши батька і братів.
Хоч як підготувала себе Ребекка до того, щоб спокійно зустріти небезпеку, проте вона вся затремтіла, коли до кімнати зайшов лицар-храмовик Бріян де Буа-Гільбер. Присягаючись хрестом, він став освідчуватись дівчині в коханні, говорячи, що зраджений колись жінкою, віддав своє життя служінню в ордені. Однак краса та вдача Ребекки так його вразили, що він побачив у ній близьку душу для своїх честолюбних задумів. Слова лицаря дуже обурили Ребекку: хоч вона й була іншого віровизнання, а проте вважала огидним таке ставлення до святині та священних обітниць. Вона пообіцяла Бріяну, що всі люди його ордену дізнаються, що він згрішив з єврейкою. Дівчина розкрила ґратчасте вікно, що виходило на дозорну вежу, і за одну мить стала на самому краї валу. Вона була сповнена рішучості виконати свій замір покінчити життя самогубством. Злякавшись, Бріян де Буа-Гільбер залишив кімнату, а Ребекка стала молитися.
Бріян, де Брасі і Фрон-де-Беф зібралися разом, почувши звук рогу. Їм передали лист. У листі, підписаному Вамбою, Гурдом, Локслеєм та Чорним Лицарем, вимагалось негайно відпустити на волю пана Седріка, Адельстана, леді Ровену та інших захоплених. У разі відмови Бріяна і решту оголосять розбійниками та викличуть на бій.
На це вельможні панове відповіли, що вирішили піддати страті полонених, а тому єдине, чим їхні друзі можуть їм прислужитись, – це прислати до замку священика для останньої сповіді.
Біля замку зібралась величезна юрба народу, що складалась із лісової вольниці, саксонських мешканців сусідньої округи та з Седрікових васалів і рабів. Чорний Лицар хотів, щоб хтось прокрався до замку і довідався, як справи у полонених. Вамба перевдягнувся на священника і рушив до замку.
Коли блазень у пустельниковому каптурі та балахоні, підперезаний вузлуватим мотузком, підійшов до брами Фрон-де-Бефового замку, вартовий спитав його, хто він та що йому треба. Вамба відповів, що він вбогий брат ордену святого Франциска й прийшов сюди напутити сердешних полонених.
Потрапивши до ув'язнених, Вамба запропонував Седрікові перевдягтися у свій одяг та покинути замок. Перевдягнувшись на священника, Седрік зустрів у коридорі Ребекку, котра намагалась умовити його відвідати хворого Айвенго. Однак Седрік хутко залишив дівчину, і несподівано стара Урфріда закликала його до своєї кімнати.
Урфріда відразу впізнала, що вдаваний священик – сакс. Вона стала розповідати йому свою історію, і Седрік зі здивуванням дізнався, що ця жінка – дочка шляхетного сакса, друга й бойового товариша його батька Торквіля Вольфганґера. Вимушена жити серед ворогів і вбивць своєї родини, вона ненавиділа їх шаленою ненавистю й усе життя намагалася шкодити їм. Їй удалося зробити ворогами старого Фрон-де-Бефа й сина його, Реджинальда, і розпалювати цю ворожнечу, аж доки тиран не загинув від руки свого власного сина.
Седрікові вдалося невпізнаним покинути замок. Щойно після того, як Седрік щасливо врятувався, було викрито обман. Фрон-де-Беф став вимагати викуп в саксонців, і Адельстан пообіцяв заплатити за себе та своїх товаришів викуп у тисячу марок. Однак барони та храмовик хотіли лишити в замку Ісаака з дочкою, блазня та леді Ровену.
Саксонських полонених саме виводили, коли ввели ченця Амбросія, який повідомив, що в полон було взято Жорвоського пріора. Дивлячись на обложників, які скупчились під стінами замка, де Брасі зауважив, що на чолі юрби стоїть Чорний Лицар.
Саме Айвенго був на ношах, коли Седрік із челяддю зустріли Ісаака та його дочку, покинутих провідниками. Ребекка вміла добре лікувати. Своїх медичних знань набула вона від старої єврейки, дочки одного славетного лікаря. Вона виходжувала пораненого Айвенго, хоча й зрозуміла, що він кохає Ровену.
Потрапивши у полон до замку Фрон-де-Бефа, про Айвенго дізнався де Брасі. Лицарська честь не дозволила де Брасі викрити присутність Айвенго де-Бефові – той, безперечно, без жодного вагання вбив би пораненого. Доглядати Айвенго стала Урфріда, але стара швидко передала свій обов'язок пильнувати хворого Ребецці. Щойно Ребекка знову побачила Айвенго, вона здивувалася, відчувши, як палко зраділо її серце. Оскільки під стінами замку вже розгорнулась битва, дівчина стала коло вікна, щоб переказувати йому
