Скорочено Гранатовий браслет - Олександр Купрін

Віра Миколаївна повернулася додому пізно ввечері. Її чекала піаністка Женні Рейтер. Схвильована всім побаченим і пережитим, Віра кинулася до неї, закричала: "Женні, люба... зіграй для мене що-небудь!" — і зараз же вийшла з кімнати.

Вона сіла у квітнику на лавку. Віра не сумнівалася в тім, що почує "Апасіонату". "Так воно і було. Вона пізнала з перших акордів цей винятковий, єдиний за глибиною твір. І душа її нібито роздвоїлася". Вона думала про те, що мимо неї пройшло виняткове, велике кохання, про яке мріє кожна жінка, і про те, чому Желтков просив її слухати саме цей твір: "Нехай святиться ім'я твоє". Музика наче говорила, що страждання, горе і смерть — ніщо перед великим коханням.

Княгиня Віра плакала. "І в цей час дивовижна музика... продовжувала: "Заспокойся, люба, заспокойся... Ти про мене пам'ятаєш?.. Адже ти моє єдине й останнє кохання. Подумай про мене, і я буду з тобою... Заспокойся. Мені спати так солодко, солодко, солодко". Женні Рейтер вийшла з кімнати і побачила подругу, всю в сльозах. Віра схвильовано промовила: "Він мене вибачив тепер. Усе добре".