Скорочено Євгеній Онєгін - Олександр Пушкін
Збагнув він істину сумну,
Що й на селі відради мало,
Хоч там ні вулиць, ні двірців,
Ні карт, ні віршів, ні балів.
Знову на нього чатувала нудьга.
(1) Порцеляна— фарфор.
Глава друга
Між тим "село, де нудьгував Євгеній, було мов створене для втіх". Панський будинок стояв самотою на березі річки, оточений великим садом, захищений горою від бур і вітрів. Удалині рябіли квітами луки і колосились золоті поля. Будинок був витривалий і міцний, "під старовинний мудрий смак": високі кімнати з "кахляними" грубками, на стінах — портрети царів. Тут його дядько років сорок сварився з ключницею і дивився у вікно. У книжковій шафі небіж знайшов лише подерту видаткову книгу (1) та календар 1808 року: "старий, багато мавши справ, до інших книг не заглядав".
Євгеній взявся за господарські справи, задумавши провести реорганізацію, внести зміни до кращого: "ярмо кріпацької роботи легким податком замінив". Однак його нововведення викликали невдоволення місцевих поміщиків. Спочатку вони намагались ближче познайомитись з новим сусідом, але Євгеній, лише побачивши на дорозі їхній екіпаж, ту ж мить непомітно їхав геть. Врешті-решт всі залишили свої спроби заприятелювати з ним, вирішивши, що їх новий сусід "неук, химерує, він фармазон" (що означає: вольнодумець, нігіліст).
Тієї ж пори приїхав у своє селище, що знаходилося по сусідству з селищем Онєгіна, молодий Володимир Ленський:
Красунь, стрункий, як очерет,
Поклонник Канта і поет.
Він у Німеччині туманній
Засвоїв, ученик палкий,
І дух тривожний та чудний,
І волелюбні поривання,
Натхненну щохвилини річ
І чорні кучері до пліч.
Ще не розбещений світом, вражений і романтичний, душа "тривожна, чиста і невинна", він вірив у чисте кохання і святість дружніх уз. Шанувальник поетів Шіллера і Гете, Ленський оспівував у своїх віршах величні почуття. Так же, як і Онєгін, він уникав товариства місцевих поміщиків, їхні розмови "про сіножаті, про вино, про псарню, про своє майно" були нецікавими для нього. Незважаючи на відмінність характерів ("тьма і промінь, пісні і проза, лід і пломінь"), Онєгін і Ленський сподобались одне одному і незабаром стали нерозлучними друзями.
Ленський відкриває другові свою сердечну таємницю: він зачарований Ольгою Ларіною, він її кохає, "свою простосердечну совість поет одверто викривав", "дочасний інвалід любові", Онєгін з повагою й інтересом вислухав сповідь Ленського.
Ленські і Ларіни були сусідами, і батьки давно мріяли про шлюбний союз своїх дітей. Молодша донька Ларіних — Ольга:
У глушині, невинна й чиста,
Вона в смиренності села
Під рідним доглядом цвіла
Як та конвалія пашиста,
Незнана в тінявій імлі
Метеликові і бджолі.
Блакитноока, весела, з білявим, наче льон, волоссям, вона була повною протилежністю своїй старшій сестрі Тетяні, якій О. С. Пушкін присвячує такі рядки:
Тож названо її Татьяна.
Ні врода, що в сестри цвіла,
Ні свіжість на виду рум'яна
У ній привабить не могла.
Печальна, дика, мовчазлива,
Неначе сарна, полохлива,
Вона росла в сім'ї своїй,
Немов би зовсім у чужій.
Її ніколи не цікавили ні веселі дитячі ігри і розваги, ні звичайні заняття сільських панночок: рукоділля, ні розмови про моду і міські новини. Татьяна любила зустрічати схід зорі, вийшовши на балкон, полюбляла у нічній темряві слухати "жахливі" повісті своєї няні, вона рано почала зачитуватись романами Річардсона і Руссо і часто засинала з томиком роману під подушкою.
Батько Татьяни, Дмитро Ларін — "добряга милий" — не ставився надто серйозно до захоплень своєї доньки, а мати в молоді роки сама була без ума від Річардсона, правда, не тому, що прочитала його романи, а тому, що княжна Аліна, її двоюрідна сестра з Москви, часто згадувала їх. У ті часи матінка Татьяни, хоча й була вже нареченою, таємно зітхала по іншому — якомусь-то франтові, котрий був гравець і гвардії сержант. Вона вийшла заміж не по любові і була відвезена в чоловікове селище, спочатку не могла звикнути до сільського життя, рвалась і плакала, трохи була не розвелася з чоловіком, але поступово звикла, навчилась вести господарство і відкрила для себе таємницю, як можна керувати чоловіком.
Чоловік її любив, ніколи не втручався у жінчині розпорядження, у домашньому побуті вони зберігали звички і традиції любої старовини: любили вечорами приймати гостей, на Масницю (2) пекли масні млинці і двічі на рік говіли. Так вони жили, обоє старіючи, коли раптом батько сестер Ларіних помер. Повернувшись до рідних пенатів, Ленський вже не зостав в живих сусіда, який так мріяв дочекатись дня, коли віддасть свою Ольгу за Володимира Ленського.
(1) Видаткова книга — книга господарчих витрат.
(2) Масниця— Масленница (рос).
