Нові коментарі
Настя
2 липня 2025 12:13
Ця книга - справжнє відкриття! Захоплюючий сюжет та глибокі персонажі не залишать байдужим. Рекомендую всім, хто шукає щось більше, ніж просто
Я не вірю у казки - Лада Астра
Олександр
2 липня 2025 12:02
Ця книга Джеймса Борга є чудовим посібником для вдосконалення навичок спілкування. Вона надає практичні поради, які допоможуть вам стати більш
Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування - Джеймс Борг (Джеймс Борґ)
1 липня 2025 18:32
Книга Джеймса Борга – практичний посібник для опанування ефективного спілкування. Вона вчить говорити так, щоб вас чули.
Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування - Джеймс Борг (Джеймс Борґ)
Ірина
21 березня 2025 17:30
 Книга про те, як контролювати себе і свої бажання. Дізналася, чому ми робимо те, що робимо, і як стати сильнішою.
Сила волі - Келлі Макгонігал
23 лютого 2025 15:54
«Доктор Сон» Стівена Кінга — це не просто продовження класичного роману «Сяйво», а й глибоке дослідження теми відродження, внутрішніх травм та
Доктор Сон - Стівен Кінг
Українські Книги Онлайн » Шкільні підручники » Інститутка - Марко Вовчок

Інститутка - Марко Вовчок

Читаємо онлайн Інститутка - Марко Вовчок

— Так, так! — кажу, — так, мін голубе!

А серце моє болить, сльози ринуть.

Вже й день походу намічений. Пішли ми в хутір попрощатись. Панів не було дома; тільки бабуся сама на господарстві. Бабусечко ж моя люба! А я її здалеку па вздвір'ї пізнала, а пізнавши, заплакала. Душею живою вона тільки жива була. Прибіжу до неї, обіймаю, як матір рідну.

— Чого ти плачеш, моя голубко? — питає мене стиха.

— Оце ви тут зостаєтесь, у сьому пеклі!

— Та вже ж тут, пташко. Тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла... тут і вмру, моя дитино.

— Та до смерті терпітимете?

— І терпітиму, пташко.

Поблагословила вона пас, як дітей рідних, обділила, чим ма.'іп. Попрощалися ми, пішли... Та й не раз, не два обертались, дивились. На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша;

скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише; десь-то вода гучить; а високо над усім грає-сіяє вишнє проміняєте сонечко...

XLVII

Провела я чоловіка аж до Києва. У Києві служити зосталась, а він з військом кудись далеко на Литву пішов.

— Не суши себе слізьми, серденько! — приказував. — Я вернусь... сподіваюся. Сподівайся й ти. Дожидай мене!

Дожидаю... Що яка ти, служба, довга! Уже сім год, як він пішов. Чи то ж побачу коли?.. У своєму селі не була. Перечула через люди, що всі живі. Ведеться так, як і перш велося. Бабуся живе, терпить, а про Назара нема й чутки. Служу, наймаюся, заробляю. Що наша копійка? Кров'ю обкипіла! Та інколи й мені так легко, так-то вже весело стане, як подумаю, що аби схотіла, — зараз і покинути ту службу вільно. Подумаю такеньки — і року добуду. Якось розважить мене, підможе мене та думка, що вільно мені, що не зв'язані руки мої. "Це лихо дочасне, не вічне!" — думаю.

То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. Та мене й бог забуде! Він чоловік мій, і добродій мій. Поздоров його, мати божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани у світі!

Відгуки про книгу Інститутка - Марко Вовчок (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: