Менше знаєш, краще спиш - Девід Саттер
У квітні 2000 року Рязань ще ніяк не могла оговтатися від тих осінніх подій. Мешканці будинку № 14/16 по вул. Новоселів потерпали після того, що сталося, від сердечних захворювань і депресій, а їхні діти ввечері боялися лягати спати. Люди, які входили до будинку чи виходили з нього того дощового вечора, коли я приїхав, були абсолютно впевнені в тому, що події минулого вересня не є військовими навчаннями. Одна жінка сказала, що це боротьба керівних органів за владу, а життя людей у цьому будинку для них «не варте й копійки». «Чому я маю вірити? — запитував 67-річний Іван Кирилін. — Тому, що каже уряд, чи тому, що було в підвалі?». Дехто з мешканців говорив, що розмірковує над поданням позову проти ФСБ. Інші були більш обережні. «Загальна думка — краще їх не чіпати, — сказала Тетяна Лукічева, — бо наступного разу вони й справді висадять нас у повітря».
Мешканці цього рязанського будинку були схожі на представників робітничого класу з будь-якого іншого російського міста. Будинок був зведений 1987 року Рязанським радіозаводом, і в ньому досі живе чимало його працівників. Здебільшого це патріотично налаштовані громадяни. Але через ті «навчання» і наступні за ними події людей мучили невідступні сумніви. Вони хотіли знати, чому — якщо цей інцидент був перевіркою — їм не дозволили повернутися до помешкань після успішного знешкодження бомби й чому їм протягом двох днів не розповідали про справжній характер цього інциденту. Вони бажали також знати, яке право мала ФСБ робити з них піддослідних кроликів у якомусь навчанні — якщо це дійсно було навчання.
З Васильєвим я розмовляв у його помешканні. Він усе ще намагався збагнути те, що трапилося.
«Коли я думаю, що цей будинок міг злетіти в повітря й не лише я та моя родина, а й багато людей, яких я знав роками, могли бути поховані під купами уламків, то це просто не вкладається в голові».
Я зауважив, що жертви вибухів у Буйнакську, Москві та Волгодонську теж, мабуть, не могли собі уявити, що загинуть уві сні.
«А хто ж таке може уявити? — спитав Васильєв. — Це не відповідає жодній людській логіці. Але заява про те, що це була перевірка, — безглуздя. Який сенс перевіряти людей на пильність, коли вся країна в стані паніки?»
Васильєв розповів, що мешканці будинку збиралися подавати на ФСБ в суд, але відмовилися від цієї думки з огляду на жахливу паперову тяганину. «Аби подати позов, кожен мешканець має написати особисту скаргу. Для цього потрібен юрист, і хтось має за це платити. Коли люди зрозуміли, з чим це пов’язане, вони відмовилися. Після того, що трапилося, ні в кого вже не було ні часу, ні сил».
Будинок по вулиці Новоселів був дивним вибором для перевірки на пильність, бо в ньому знаходився цілодобовий продовольчий магазин і мешканці могли припустити, що мішки з цукром вивантажуються для магазину. Водночас ефект від цієї перевірки був би мінімальним, оскільки будинок знаходиться на краю міста. Але як мішень для терористичного акту, особливо якщо метою була максимальна кількість жертв, він був дуже доречним. Як і будинок на Каширському шосе, дім по вулиці Новоселів, 14/16, — це звичайна цегляна будівля, тож під час вибуху шансів вижити у його мешканців було б мало. Через те, що будинок стояв ще й на висоті, внаслідок вибуху він міг зруйнувати і прилеглий будинок. Таким чином, трагедія в Рязані затьмарила б усі інші.
У лютому 2002 року пропозицію щодо розслідування рязанських подій втретє було провалено в Держдумі. Цього разу «за» проголосував 161 депутат й лише 7 проти. Але решта парламентарів були або відсутні, або утрималися.
Розуміючи, що жоден офіційний орган не збирається добиватися правди про ці підриви, група депутатів Думи і правозахисників створила незалежну комісію для пошуку відповідей. Її головою призначено Сергія Ковальова, депутата Думи і колишнього радянського дисидента, який за Єльцина очолював Комісію з прав людини при Президенті РФ. Його заступником став інший депутат — Сергій Юшенков. Комісія не мала офіційного статусу, але до неї входили важливі люди, а депутати Думи могли звертатися прямо до уряду з особистими запитами.
Членам комісії довелося зіткнутися з дедалі більшою байдужістю до порушуваних ними питань. Путіну вдавалося імітувати успіхи у другій Чеченській війні, а зростання економіки, яке почалося перед його вступом на посаду президента, набирало обертів. Популярність Путіна досягла найвищої точки.
Однак незабаром після початку роботи незалежної комісії стався випадок, який нагадав росіянам про таємничий характер вибухів у житлових будинках. У березні газета «Новые известия» оголосила про результати свого розслідування факту повідомлення Геннадієм Селезньовим, спікером Думи та соратником Путіна, про вибух у Волгодонську 13 вересня, за три дні до того, як він стався[30].
Володимир Жириновський, голова Ліберально-демократичної партії, поінформував журналістів про те, що сказав Селезньов про вибух у Волгодонську, одразу після заяви останнього — 13 вересня. Але журналісти не знайшли підтвердження його словам, тому не оприлюднили їх. Однак 16 вересня будинок у Волгодонську справді вибухнув, а вже 17 вересня Жириновський зажадав у Селезньова пояснень[31].
«Ви бачите, що відбувається в цій країні? — кричав він, жестикулюючи. — Ви кажете, що житловий будинок вибухнув у понеділок, а він вибухає в четвер. Це можна розцінити як провокацію». Селезньов ухилився від відповіді, а коли Жириновський став наполягати, вимкнув його мікрофон[32].
І ось тепер газеті вдалося отримати роздруківку того, що Селезньов говорив 13 вересня. Він сказав дослівно таке: «Ось повідомлення ще передають. За повідомленням з Ростова-на-Дону, сьогодні вночі був підірваний житловий будинок у місті Волгодонську». Журналісти газети спитали у Селезньова, хто розповів йому про вибух у Волгодонську за три дні до того, як він стався? Він відповів: «Повірте — не Березовський», — вказавши таким чином, що йому добре відомо, хто надав йому цю інформацію[33].
Потім Селезньов виправдовувався, що насправді він мав на увазі вибух 15 вересня, організований
