Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

І я живу, і надо мною

З своєю Божою красою

Гориш ти, зоренько моя…

І в останньому своєму передсмертному вірші «Чи не покинуть нам, небого», написаному в значній мірі травестійними жартівливими фарбами, поет з серйозною задушевністю звертається до тієї ж музи:

Моя зоре!

І ще улюблені образи: степова могила, курган як символ славного і печального минулого України; Дніпро як символ невичерпних сил народу; вітер, буйний вітер як символ волі; тополя як символ самотньої дівчини; хрещатий барвінок як символ дівочої чистоти і ясності. Таких наскрізних образів у поета – багато…

Витоки поетичної творчості Шевченка

«Ораторами робляться, поетами народжуються», – каже латинська приказка. Але, звичайно, поетами також у значній мірі робляться. Чим більший поет, тим глибші корені його творчості. Перше, що впадає в око при читанні поезій Шевченка, – це найтісніший зв’язок його з народною піснею. До речі, найулюбленіша його пісня була теж про вечірню зорю: «Ой зійди, зійди, зіронько та вечірняя».

Народна пісня поклала відповідну печать на всю творчість поета. Шевченко широко користується традиційними сталими епітетами. Користувався Шевченко оригінальними епітетами скупо, вони не були для нього такою незмінною зброєю, як, скажімо, для Тютчева, але вони завжди були необхідні, внутрішньо виправдані, завжди точно влучали в ціль.

Широко застосовував Шевченко в своїй поезії порівняння, причому вони завжди дуже конкретні, дуже ясні, реалістичні, прості.

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з Гетьманщини стоять.

(«Катерина»)

Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару – сонце зайнялось.

(Там же)

[(У словнику Грінченка слово покотьоло пояснюється так: деревянный кружок (детская игрушка.)]

Червоною гадюкою

Несе Альта вісти.

(«Тарасова ніч»)

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Па‘зури в печінки…

(«Сон»)

Мов кедр серед поля

Ливанського, – у кайданах

Став Гус перед ними!

(«Єретик»)

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі.

(«Чернець»)

Повертаюся до зв’язку творчості поета з фольклором. Іноді складав він пісні цілковито, од слова до слова, в народній манері («Утоптала стежечку…»).

Але найчастіше Шевченко застосовує в своїй творчості окремі елементи народної поезії, з якої він органічно виріс, мова якої була його мовою.

Підспівачем народної поезії, тим паче – стилізатором та імітатором Шевченко ніколи не був… Не міг бути.

Візьмемо уривок з чисто ліричного вірша останнього періоду:

І я живу, і надо мною

З своєю Божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю,

А як умру, моя святая,

Моя ти мамо! – положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

Спільне в поетиці Пушкіна, Лермонтова, Шевченка

Тут ми виразно чуємо пушкінський чотиристопний ямб, пушкінські інтонації, високу пушкінську простоту – при повній своєрідності і самобутності поета.

Пушкіна Шевченко любив благоговійною любов’ю, і сліди впливу автора «Евгения Онегина» у творчості автора «Гайдамаків» безсумнівні.

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люди, що одпочинуть,

А я дивлюся і серцем лину

В темний садочок на Україну,

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце відпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря,

Ой, зоре! зоре! – і сльози кануть,

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають,

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

Це той самий настрій, який породив елегію «Редеет облаков летучая гряда».

З глибокою любов’ю Шевченко ставився і до поезії Лермонтова. Для підтвердження цього є ряд прямих свідчень, в тому числі і висловлювання самого автора.

Можливо, в усіх слов’янських літературах не було більших співців гніву, співців обурення, співців зневаги, як Лермонтов і Шевченко.

Незважаючи на велику відмінність світоглядів і поетичних темпераментів, ми бачимо у Шевченка і сліди впливу травестійної манери Івана Котляревського; саме під знаком цього впливу стоїть твір Шевченка «Старенька сестро Аполлона»173.

Увібравши в себе кращі традиції російської й української літератури, використавши творчий досвід таких поетів, як Міцкевич, як Барб’є, як Бернс і Беранже, Шевченко скрізь залишався самим собою – і приніс в українську літературу цілком нові теми й образи.

Поетична майстерність Шевченка

Шевченко – природжений новатор. Досить відзначити хоч би жанрову новизну таких творів, як «Гайдамаки», «Сон», «Кавказ». Вимагає глибокого наукового аналізу і віршувальна техніка Шевченка. Одним з перших звернув увагу на його версифікаційну майстерність і дав вдумливий аналіз форми Шевченкових віршів покійний білоруський поет і літературознавець Максим Богданович174. Не можна не визнати в цьому відношенні також і заслуг К. І. Чуковського і М. С. Шагінян.

У метричному відношенні віршова спадщина Шевченка поділяється на дві основні групи. Перша група – умовно звана силабічною – це так звані «коломийкові» вірші за схемою 8 складів, 6 складів, 8, 6 із загальною хореїчною тенденцією, але з дуже вільним розміщенням наголосів:

В таку добу під горою

Біля того гаю,

Що чорніє над водою,

Щось біле блукає, —

і 11 – 12-складові вірші з загальною амфібрахічною тенденцією, але також із дуже вільним розміщенням наголосів по обидва боки обов’язкової цезури:

Все йде, все минає / і краю немає…

Куди ж воно ділось? / Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий / нічого не знає,

Живе… умирає… / Одно зацвіло,

А друге зав’яло, / навіки зав’яло…

І листя пожовкле / вітри рознесли…

Давнішні перекладачі знебарвлювали ритміку Шевченка, перекладаючи вірші першого типу чистими хореями, другого типу – амфібрахіями. Перекладачі нинішні зробили значний крок вперед, але й вони вважають чомусь потрібним навіть російський рядок у «Катерині» —

Возьмите прочь безумную —

рядок дуже виразний і енергійний – хореїзувати:

Прочь безумную возьмите.

Мені здається, що ключ до розуміння ритмічного секрету цілого ряду віршів Шевченка треба шукати в пісні. Шевченко був з тих поетів, які, складаючи вірші, внутрішньо співають їх. Це, може, найважчі поети для перекладу.

Друга віршова група – це чотиристопний ямб пушкінського типу. Приклад я вже наводив. Не