Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
Та, звичайно, незмірно важливіша для нас є еволюція змісту шевченківських творів, що виявилась у поширенні тематики та сюжетів (не лише українське село та українська старовина, а й стародавній Рим, а й біблійні мотиви, і сучасне місто тощо), а головне – в його ідейному зростанні, в усе більш поглиблюваному погляді на історію та на сучасність, в розвитку та зміцненні революційного світосприймання, світогляду.
Передові люди українського, російського та інших братерських народів давно визнали всю висоту поетичного дарування, всю силу революційного темпераменту, всю могутність невтомної й незламної думки Шевченка.
Добролюбов, Чернишевський, Луначарський, Горький, Франко, Леся Українка рішуче ставили його в ряд з найбільшими поетами світу. В наші дні Шевченко є всенародно визнаний, а вивчення його творів ставиться на справді наукову височінь.
Сила поетичного слова – найвагоміша «суспільна зброя» поета
Бунтарський і пристрасний дух Шевченка нелегко вкладається в які б там не було рамки. Нам здається незаперечним, що між Шевченком до 1847 року (рік заслання), коли він бував серед «кирило-мефодіївців», які проповідували всеслов’янську федерацію і в багато дечому тоді вже жорстко сперечались з Тарасом (він палко закликав до повстання в ім’я національного і соціального визволення народу), а згодом невпинно відходили праворуч, – і Шевченком 1857 – 1861 років, коли відбулося ідейне зближення поета з Чернишевським та іншими представниками передової російської думки, є істотна різниця. Однак усе життя і вся його творчість підпорядковані одній центральній ідеї. Ця ідея – вірність народу, зненависть до всякого гніту і сваволі, діяльна любов до батьківщини. Про силу слова як зброї говорив він чітко і ясно:
Возвеличу
Малих отих рабів німих!
І на сторожі коло їх
Поставлю слово…
М. Т. Рильський про місце російської мови у літературній спадщині геніального українського поета
Варто, мабуть, відзначити, що Шевченко, як один з творців сучасної літературної мови, не раз звертався й до мови російської, і що не лише кількісно більша частина його літературної спадщини (проза), а така інтимна річ, як «Щоденник», написані були російською мовою. Повз цей факт пройти неможливо, хоч і треба нам пам’ятати про його історичну зумовленість.
Багатовимірність творчого таланту Шевченка
Три дари відпущено було Шевченкові щедрою природою: дар співця, дар художника, дар письменника (поета і прозаїка).
Саме як художник звернув на себе увагу інтелігентних сучасників кріпак – учень малярної справи, син бідного українського селянина, волею поміщика потрапивши до Петербурга, саме ж то дар художника й відчинив перед ним двері, щоб увійти в коло гуманних людей, які допомогли юнакові одержати освіту й які допомогли викупити його з кріпацтва. Значення Шевченка як живописця, рисувальника, гравера само вже могло б забезпечити йому почесне місце в історії мистецтва.
Ті із сучасників, хто чув шевченківське виконання народних пісень, стверджують, що нічого рівного по силі вони не чули. Музикознавці наших днів на підставі висловлювань Шевченка в «Щоденнику» та повістях і на підставі того, як він словесно передає свої віршування від музики, кажуть, що і в цій галузі Тарас Григорович був глибоко обдарований і мав великі, хоч і не систематичні знання.
Але, звичайно, Тарас Шевченко увійшов в історію нашої і світової літератури, як поет – і як поет здобув собі безсмертя. Разом з тим треба відзначити, що елементи живопису і, особливо, музики надзвичайно сильні в його творчості. Як інакше назвати, коли не чудовою мальовничою панорамою, його «Сон» («Гори мої високії»).
Співзвучність шевченківського вірша дивовижна – недаром його творчість притягала й притягує багатьох композиторів. Виключно багатий Шевченків звукопис. Ось рядки з балади «Утоплена», які передають шелест осоки коло берега:
Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?
У своїй поетиці, у своєму стилі, в своїм світовідчуванні Шевченко пройшов шлях такий же, який пройшли Пушкін і Міцкевич, шлях, характерний для ХІХ сторіччя взагалі, – від романтики до реалізму. Відзначимо, між іншим, що цей тонкий і ніжний майстер слова, який знав і вживав найласкавіші його відтінки, не був скупий і на дуже різкі, навіть лайливі вислови на адресу ворогів, що не подобалось багатьом «естетам», але виходило у «мужицького» поета цілком природно і художньо переконливо.
Шевченко – співець найвищої й найчистішої краси світу
Один із наскрізних образів у творчості Шевченка – це образ матері, матері-страдниці, матері-мучениці. «Катерина», «Наймичка», «Княжна», «Відьма», «Марина», «Марія» – не називаю цілого ряду інших речей – це, по суті, широкі варіації на одну й ту ж тему. Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері.
І ось цю кохану, цю матір, цю святиню топчуть, втоптують у грязь «злії люди» (один з улюблених висловів поета). Хто? Конкретно, в Шевченкові дні – пани, паничі, ситі і ласолюбні представники пануючого класу. І протест морального порядку переростає в протест соціальний. Шевченко, що на своїй спині спробував сваволю дикого панства, Шевченко, чиї брати й сестри до самої його смерті томилися в кріпацькій неволі, Шевченко до глибини серця ненавидів поміщиків і найголовнішого з-поміж них – царя. В «Княжні» у вірші, позначеному ініціалами «П. С.», що змальовує портрет одного з потомків гетьмана Івана Скоропадського і предка опереточного гетьмана Павла Скоропадського, ми бачимо, що Шевченко добре знав справжню ціну і тим поміщикам, які називали себе «лібералами». Контраст між найненависнішим для поета поміщиком-самодуром і найсвятішим для нього – чистим образом дівчини, жінки, матері, – одне з найулюбленіших його поетичних знарядь у боротьбі проти соціальної несправедливості…
Жінка-мати… У цьому образі в усіх народів символізується і найдорогоцінніше, найрідніше для людини – вітчизна. Шевченко називає матір’ю свою вітчизну – Україну, і їй він присвячує свої рядки, про неї він нестримно мріє і пише в похмурому солдатському засланні, про неї він говорить потрясаючі слова, стверджуючи, що йому байдужа навіть власна доля, але дорожча за все – доля вітчизни.
Шевченко полум’яно любив життя, красу, радість. Взяти хоча б такий його вірш, як «Тече вода з-під явора…». Ви бачите, якою чистою, якою ласкавою хотів бачити «гениальный горемыка»168 нашу землю.
Нестримна гаряча любов Тараса Григоровича до дітей
На великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій
