Один в океані - Ален Бомбар
Понеділок, 17 листопада. Сьогодні дме добрий вітер, і «Єретик» мчить уперед. Для мене настають важкі дні: я не знаю, наскільки точно визначаю координати. От коли б зустріти якесь судно, щоб уточнити своє місцеперебування! Загалом мені лишилося пройти приблизно 500 миль. Було б дуже прикро зазнати невдачі саме зараз!
Небо все ще підозріле. Та все одно я йду вперед. Теоретично я зможу побачити землю через шість днів. Я дуже стомився і мрію про теплу ванну, сухе взуття, суху постіль, смажене курча і літр пива.
Вівторок, 18 листопада. Сьогодні настрій у мене кращий, але все це тягнеться занадто довго і докучає. Я вже починаю заздалегідь думати про те, в якому місці мені вдасться причалити. Коли я лишуся на тій самій довготі, то підійду до берега або в Порт-Луї, або в Пуент-а-Пітр (Гваделупа). Обидва ці порти захищені од вітру, і, отже, мені важко буде зайти в якийсь із них. Коли не пощастить пристати в Пуент-а-Пітр, спробую досягти північного узбережжя Гваделупи або островів Дезірад чи Марі-Галант. Найгірше, коли зі мною щось трапиться вже біля самого берега. Це було б так безглуздо, що я не хочу навіть вірити в таку злу долю. А втім, ще рано ділити шкуру невбитого ведмедя.
Середа, 19 листопада. Сьогодні визначив свою широту і стурбувався: мене віднесло, порівняно з учорашніми координатами, миль на 20 південніше. Після перевірки виявилось, що я просто помилився. Ху! Аж полегшало!
Опівдні я визначив своє місцеперебування. Робити мені більше нічого, і час плине повільно. Звичайно вранці я ловлю риби стільки, скільки мені треба на цілий день, і потім не знаю, як згаяти час. Лишається тільки думати, коли я припливу. А дні такі довгі!
Сонце яскраве, але погода ненадійна. Добре, що хоч маю можливість провадити свої медичні спостереження і читати. Вранці знову сіяв дощ.
Четвер, 20 листопада. «Єретик» пливе точно на захід по 16°48? і в такому разі повинен досягти берега між Гваделупою та Антігуа. Коли так піде й далі, спробую причалити біля Гваделупи, бо це французька територія. Сьогоднішня ніч була чи не найспокійніша за весь час плавання. Бачив багато птахів.
П'ятниця, 21 листопада. Що ближче підпливаю до землі, то більше мене охоплює сумнів, чи правильно я визначаю свої координати. І все ж помилки не повинно бути!
І досі не зустрів жодного судна. Правда, під час подорожі до Канарських островів я зустрів теж тільки два кораблі і до того ж у кількох милях від берега. Цікаво, що птахів я бачу тільки вранці, коли вони летять на схід, і ввечері, коли вони повертаються на захід. Очевидно, їх польоти зв'язані із землею. Це непогана прикмета.
Погода мінлива, але загалом добра. Вітер то сильний, то ледве дише. Швидше б уже припливти!
Субота, 22 листопада. Вітер ледве повіває, і «Єретик» повзе, мов черепаха. При такій швидкості мені потрібно буде ще днів вісім. Останні дні, як я й сподівався, дуже тяжкі. Мимоволі впиваюсь поглядом у горизонт. Можна збожеволіти, до чого ж хмари бувають схожі на землю! Та я знаю, що побачу її не раніше ніж у понеділок. Тільки б побачити, нехай навіть мені доведеться цілий тиждень простояти на місці, не маючи змоги причалити.
Птахів з островів стає все більше. Коли б я тільки знав, що воно значить. Поки що не видно жодного корабля. Хоч би подув бодай легенький вітрець!
Неділя, 23 листопада. Вже шосту неділю я зустрічаю в океані. Сподіваюся, це буде остання. Знову подув вітер, цього разу постійний. Якщо він не вщухне, я припливу до берега у вівторок чи в середу. От тільки не знаю, де пристану, бо «Єретика» відносить на північ.
Зустрів дивовижних риб, схожих на баліст, але з двома плавцями, як в акули. Спробував зловити хоч одну, бо летючі риби мені вже остогидли, але марно.
17 годин. На південному сході збирається чергова короткочасна гроза. Цікава тут погода: то світить яскраве сонце і на небі ні хмаринки, то, навпаки, заливний дощ. З однієї крайності в іншу.
Гроза насувається. Що зі мною буде? А втім, я вже не так хвилююсь. Якщо навіть і здійметься буря, берег недалеко! Цього ранку я бачив разом трьох «солом'яних хвостів», а в моєму довіднику для потерпілих сказано: «Три білохвости поряд означають, що земля не далі як за 80 миль». Більше того, в ту мить, коли з півдня насунула грозова хмара, я побачив птицю фрегат. Той самий довідник каже: «Фрегат ніколи не ночує в морі і не залітає далі ніж за 100 миль від берега. Тільки одного разу зустріли фрегата, як виняток, за 300 миль від найближчого острова». Все це знову переконує мене, що я недалеко від землі.
Ще до того, як вдалині з'явилися перші ознаки бурі, я відчув якесь занепокоєння. А втім, занепокоєння — може, це навіть і не те слово. Швидше це було панічне бажання сховатися, врятуватись, утекти — куди саме — я не знав, та мені було й байдуже, аби тільки втекти. Розкривши морський довідник, я почав перечитувати розділ про тайфуни. Небо було рожеве, все в золотих блискітках, і тільки на обрії виднілося кілька чорних плям. Скільки я не вдивлявся, не міг помітити нічого небезпечного. Та, незважаючи на це, мене охопило таке передчуття, ніби ось-ось має щось трапитись. Як мені хотілося кудись сховатися від катастрофи, що насувалася!
Уже згодом, на острові Барбадос, я довідався, що кораблі, які пливли за кількасот миль північніше від мене, теж потрапили в зону тайфуну. Моряки цих кораблів пережили таке ж почуття тривоги, як і я.
Чорна смуга перекреслила зліва направо весь горизонт позаду «Єретика» і затулила сонце. Поступово стає холодніше. Чорна хмара насувається немов залізна завіса, і схоже на те, що вона незабаром закриє все небо.
Вітер дув з
