Менше знаєш, краще спиш - Девід Саттер

Окрім Литвиненка та Політковської, були вбиті й інші відомі політичні опоненти Путіна. Сергій Юшенков розслідував підриви житлових будинків, збирався розслідувати справу «Норд-Оста», а також був співголовою «Ліберальної Росії» — нової політичної партії, яка, схоже, мала шанс стати головною опозиційною до Путіна демократичною партією. Юшенкова застрелили біля будинку, де він мешкав, 17 квітня 2003 року, лише за кілька годин після отримання реєстраційних документів, необхідних для участі партії у грудневих виборах до Думи. Михайла Коданьова, другого лідера «Ліберальної Росії», судили й дали 20 років ув’язнення за замовлення вбивства Юшенкова. Коданьов наполягав на своїй невинуватості й був засуджений лише на підставі свідчень іншого підозрюваного, Олександра Винника, який зробив кілька суперечливих заяв[209]. Через два роки репортер газети «Moscow News» Ігор Корольков дізнався, що відеокамера біля будинку, де було вбито Юшенкова, зафіксувала двох людей, що біжать від будинку відразу після вбивства. Міліція вилучила цей відеозапис, але до матеріалів справи Коданьова його так і не було додано[210].

У липні 2003 року Юрій Щекочихін, ще один депутат Думи, який розслідував вибухи в житлових будинках, помер від невідомої хвороби. Як журналіст «Новой газеты» він розслідував також справу меблевих магазинів «Гранд» і «Три кити», заснованих батьком одного високопосадовця з ФСБ: власники підозрювалися в ухилянні від сплати імпортних мит на мільйони доларів. Щекочихін захворів, повернувшись до Москви з відрядження до Рязані. Хвороба катастрофічно прогресувала — від лущення шкіри до набряків дихальної системи і мозку та, зрештою, смерті. Родичам відмовили в наданні офіційного медичного висновку про причину захворювання й заборонили брати зразки тканин. Під час похорону нікому не дозволяли наближатися до тіла. І все ж таки журналістам із «Новой газеты» вдалося отримати зразок тканини й надіслати його для перевірки за кордон, але він виявився надто малим, аби отримати переконливий результат.

Ще однією жертвою стала Наталія Естемірова, яка працювала разом із Політковською й після її смерті була фактично єдиним живим джерелом інформації про тортури та вбивства, що здійснювалися спецслужбами в Чечні за Кадирова. Естемірову викрали на вулиці Грозного 15 липня 2009 року, вивезли до лісистої місцевості в Інгушетії і застрелили. Під час її останньої зустрічі з Кадировим той фактично передрік їй смерть. Коли Естемірова критично висловилася щодо примусу молодих дівчат у Чечні до носіння хіджаба, Кадиров відповів: «У мене руки по лікоть у крові, але я цього не соромлюсь. Я вбивав і вбиватиму поганих людей. Ми боремось із ворогами республіки»[211].

Жертвами політичних убивств були зазвичай росіяни, але однією з них став американець — Пол Хлебніков, редактор російської редакції журналу «Форбс». Хлебніков написав критичну біографію Березовського, використавши інформацію, надану генералом ФСБ Олександром Коржаковим, начальником охорони Єльцина. На момент своєї смерті Хлебніков, як вважалося, розслідував розподіл власності в Москві родиною Лужкова та перерозподіл власності в сфері телекомунікацій. Його було застрелено на вулиці 9 липня 2004 року[212].

Російська влада звинуватила в цьому злочині групу чеченців, і в 2006 році в одному з московських судів відбувся судовий процес. Прокурор сказав, що це вбивство замовив чеченський високопосадовець Хож-Ахмед Нухаєв, якому не сподобалося, як його зобразили в книжці Хлебнікова. Це пояснення мало кого переконало — не лише тому, що таке вбивство виглядає абсурдно надмірною реакцією, а й тому, що назагал Нухаєв описаний у книжці доброзичливо[213]. Нухаєв перед убивством зник, але двох чеченців — Мусу Вахаєва та Казбека Дукузова — звинуватили в здійсненні цього злочину за його наказом. Несподіваного повороту справі надав Сергій Соколов, який розслідував убивство Політковської. Він сказав, що Дукузов пов’язаний із Гайтукаєвим — агентом ФСБ, який наймав кілерів Політковської[214]. Дукузова та Вахаєва виправдали, але Верховний суд скасував цей вердикт і призначив новий судовий процес. Тим часом зник Дукузов. Сьогодні справа Хлебнікова більше не є предметом активного розслідування[215].

Зазвичай режим не застосовував терористичних методів проти своїх друзів, але якщо друг ставав незручним, його теж могли ліквідувати — хоча б для того, щоб він не заговорив. Двома такими друзями були наставник Путіна, колишній мер Петербурга Анатолій Собчак, і той, хто вважався посередником між Путіним та організованою злочинністю, — Роман Цепов.

Собчак був найвідомішим із колег Путіна, що померли за загадкових обставин. Путін був заступником Собчака, і Собчаку був відомий масштаб путінської корумпованості в перші роки правління Єльцина. У 2000 році, коли тривала кампанія обрання Путіна президентом, Собчак відверто зізнався, що очікує призначення на дуже високу посаду після перемоги на виборах свого протеже[216]. 17 лютого він у рамках виборчої кампанії разом із двома помічниками поїхав до Калінінградської області, а 19 лютого, трохи випивши на вечірці, повернувся до свого номеру в готелі та помер. Офіційне пояснення — серцевий напад[217]. Проте зроблений у Калінінграді розтин давав підстави припускати вбивство, тому було проведено повторний розтин, цього разу у військовому шпиталі в Петербурзі. За його результатами було підтверджено, що в Собчака був серцевий напад. Попри цей другий розтин, прокурор у Калінінграді почав розслідування в справі «навмисного вбивства за обтяжуючих обставин». Через три місяці справу було закрито без жодних висновків[218].

Аркадій Ваксберг, журналіст-розслідувач, який знав Собчака й зустрічався з ним у Парижі під час його дворічного перебування в еміграції, розпочав власне розслідування й дізнався, що два охоронця, які супроводжували Собчака, після його смерті лікувалися від легкого отруєння. У серпні 1995 року отрута, нанесена на телефон Івана Ківеліді, голови президіуму об’єднання «Круглий стіл бізнесу Росії», вбила не лише Ківеліді, а і його секретарку, яка користувалася тим самим телефоном. Ваксберг, який мав чималий досвід журналіста-криміналіста, після того, як підтвердилося отруєння особистих охоронців Собчака, висловив припущення, що Собчака вбили шляхом випаровування отрути, нанесеної на лампочку нічника біля його ліжка. Такі отрути розроблялися в спеціальних лабораторіях СРСР у 1930-х роках. За кілька місяців після публікації книжки Ваксберга вибухнула його автівка в Москві, тоді у ній нікого не було[219].

Не менш загадковою була смерть Романа Цепова, співзасновника одного з петербурзьких охоронних підприємств. Коли Путін був заступником мера Петербурга, Цепов урегульовував стосунки між мерією та петербурзьким злочинним світом[220]. Він захворів 11 вересня 2004 року, випивши чаю в штаб-квартирі петербурзької ФСБ. Спочатку у нього була сильна блювота та діарея, а також різке зниження рівня лейкоцитів у крові, потім почала