Сміх. Біологія, психіка, культура - Ерік Смаджа

зніяковіння, зваби. Техніка сміху залежить водночас від культурних правил, які визначаються кожною соціальною групою і фенотипними, лицевими, вокальними характеристиками. Вона слугує вираженню радості та елементарних задоволень, а також пропонує цілий набір «сміхової» міміки з різними функціями й значеннями, які діють у певному культурному контексті й практикуються членами цього суспільства. Отже, вона бере участь у культурному кодуванні загального сміху, який потім породжує «соціалізований» сміх.

Соціальні функції сміху мають бути прояснені з урахуванням інших термінів системи, до якої він належить. Назвемо деякі з них:

— вираження індивідуальної радості та психічної безпеки, породженої соціальною згуртованістю групи;

— символічне схвалення девіантних та ексцентричних форм поведінки, що утворює дуже ефективний спосіб соціального контролю за моральними правилами;

— спосіб уникання негативних санкцій і покарання шляхом приборкання агресивності інших;

— інструмент ввічливості;

— інструмент захисту проти тривоги;

— інструмент соціального виключення;

— інструмент зваблення й афективного пошуку партнера.

7. Смішні теми й техніки

А. Вочевидь комічне творення, в основі якого лежить складна система уявлень, вірувань і цінностей, також кодується, підлягає приписам і заборонам. Це кодування є спільним для передавачів і отримувачів. Заборони можуть стосуватися померлих, предків, хвороб, нещасть (пов’язаних із культурним контекстом), а приписи націлені на чужинців, девіантних осіб, мову. До того ж, попри широку варіативність цих об’єктів, цілком можливо визначити інваріантні теми сміхового повідомлення.

Справді, сміхове повідомлення завжди заторкує людину в її діях, результатах діяльності, характері; суспільство з його порядками, ієрархії, інституції, правила, цінності, логіку функціонування; сфери не-людського — чи то предмети, чи «олюднених» тварин. Деякі сміхові об’єкти вже давно стали інваріантними:

• чужинець або чужинці для групи сміхунів;

• девіантні або ексцентричні особи всередині групи;

• політична влада, соціальний лад і всіляка наявна сила, інституція;

• сексуальність;

• мова.

Б. Ці сміхові об’єкти перетворюються на іграшки грайливих і сміхових трансформацій — через застосування численних прийомів, «запозичених», зокрема, в риторичних фігурах стилю, серед яких можемо назвати: гіперболу (перебільшення), літоту (применшення), метафору, метонімію, повторення, інверсію, іронію.

Також застосовуються деякі контрастні ефекти, як-от бурлеск, пародія, мова сексуальності (що може доволі сильно знецінювати). Ця гра трансформацій об’єкта або практики насмішки приводить водночас до когнітивних ефектів, як-от здивування, нонсенсу, невідповідності, а також до чіткої символічної девальвації або агресії, як і до соціальної дезадаптації. Так люди можуть бути «механізовані», «оречевлені», тварини або предмети — «гуманізовані», дорослі — інфантилізовані, діти — перетворені на дорослих, чоловіки та жінки можуть міняти стать унаслідок інверсії. Переміна онтологічної чи соціальної категорії з великою ймовірністю породжує смішне, а отже, сміх.

8. Функції сміхової комунікації. — Дослідники приписують соціальній комунікації п’ять функцій, з якими пов’язується певний тип гумору. Справді, ми можемо виділити три психічні функції:

— перша націлена на символічну сатисфакцію садистичних потягів шляхом явного заниження об’єкта, що супроводжується виявом нарцисичного тріумфу (агресивний гумор);

— друга націлена на символічну сатисфакцію ексгібіціоністських і/або вуайєристських потягів шляхом вербальної мови і/або візуальної репрезентації непристойного гумору;

— третя функція захисна щодо анксіогенних (що породжують тривогу) екзистенційних тем і фактів (чорний гумор і самовисміювання);

— по-четверте, нам відома інтелектуальна функція, що викликає задоволення від порушення правил раціональної логіки, словесних ігор і абсурду;

— нарешті, виділимо соціальні функції:

• виключення чужинця або чужинців для групи із супровідним посиленням «соціального нарцисизму»;

• виключення девіантної особи, що супроводжується підтримкою та посиленням правил і конвенцій, які захищають соціальний лад;

• соціальна та політична критика;

• здобуття престижу.

Зі свого боку, ми завершимо цей виклад поняттям «психічний гомеостаз суспільства». Справді, смішне та сміх можуть слугувати інструментами, що забезпечують «психічний гомеостаз» групи. Будь-яке суспільство, шукаючи ментальної рівноваги шляхом сатисфакції потягів (прямих і символічних), об’єктів більш-менш сильного притлумлення, володіє для цього, з-поміж інших засобів, інституціоналізованою системою смішне/сміх, системою принципово ігрового та трансгресивного характеру, вдаючись до мови дитинства і забезпечуючи психоекономічне отримання задоволення, що виражається через сміх.

Так, смішне і сміх виявляються поліморфними, поліфункціональними й полісемічними. Їхній зв’язок із грою і трансгресією очевидний. Ерік Блондель писав: «Сміх і гра споріднені із задоволенням, призупинкою реальності, порушенням норм і заміщенням новими правилами, свободою та дитинством чи поверненням до дитинства. Сміх народжується з переривання, розриву в серйозному й розміреному соціальному часі»[59].

Висновок

Отже, розглянувши у цій розвідці потрійне кодування сміху (біологічне, психічне і соціокультурне), у нас сформувалося нове розуміння сміху. Те, що ми від самого початку дистанціювалися від профанного та науково-редукціо­ністського підходів, цілковито виправдалося. Уявлення про людську специфіку, про лицеве вираження радості, що вказує на добре здоров’я, як і про автоматизм здійснення сміху, відтепер застаріли й недостатні.

Залежачи від доволі складного процесу творення, сміх виявляється породженням багатовимірної історії (філогенетичної, онтогенетичної, культурної та індивідуальної), в якій на структурному рівні сформувався зв’язок сміху з грою.

Належачи до системи сміхової комунікації, ігрового регістру, як у своїй структурі, так і функціях та значеннях, сміх вочевидь зберігає архаїчний зв’язок з грою, в якій бере участь його «мімічний партнер». Ідеться про властиву людині ігрову міміку, що сигналізує про відхід від серйозної та обмежувальної реальності заради третьої сфери — ілюзії та «свободи».

Сміх також виражає комплексне задоволення залежно від обставин; задоволення від самовладдя і нарцисичного тріумфу, що вкорінене в болісному досвіді; задоволення від символічної сатисфакції часткових, садистичних і вуайє­ристських, потягів; задоволення від трансгресії й зваби Над-Я.

Однак сміх також є невіддільною частиною системи емоційних, індивідуальних і соціальних виражень.

По-перше, сміх передає афективні повідомлення, притаманні психічному досвідові суб’єкта, що сміється. Вони позитивні, коли настрій веселий, життєрадісний унаслідок особистого чи колективного успіху, або очікуваного, або неочікуваного. Сміх сигналізує нарцисичний тріумф і задоволення від