Отаман Іван Сірко - Євген Біба

Що орли по степу літали.

А ми думали, а ми думали,

Що орли по степу літали.

Аж то Сірко, та козак же Сірко,

Та на конику він виїжджає,

А ми думали, а ми думали,

Що орел по степу літає.

А ми думали, а ми думали,

Що орел по степу літає.

Аж то військо та славне запорізьке

Та на вороних конях в степу виграває,

А ми думали, а ми думали,

Що то місяць в степу зіходжає.

А ми думали, а ми думали,

Що то місяць в степу зіходжає.

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху та татар оступає,

А ми думали, а ми думали,

Що орел по степу літає.

А ми думали, а ми думали,

Що орел по степу літає.

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко (2)

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко

Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!»

Та туман поле покриває,

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали,

Що то орли та із Січі вилітали, —

Аж то військо та славне запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що сизий орел по степу літає, —

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє, —

Аж то військо та славне запорозьке

Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми думали, ой, та ми ж думали,

Що то місяць в степу, ой, зіходжає, —

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху та татар оступає.

Пісня про Сірка Івана

Не тумани з моря, не тумани

Місяць, сонце покривали.

Гей, гей, димом небо вкрило, димом небо,

У Криму міста палали.

У Стамбулі турки, у Стамбулі

На схід сонця поглядали.

Гей, гей, чом вістей немає, вістей з Криму?

Моря Чорного питали.

Гей, вістей не було та й не буде

Ані звечора, ні зрання.

Гей, гей, лягли яничари, полягали

Спати у Сірка Івана.

Не забудуть турки, не забудуть,

Як з Сірком бенкетували.

Гей, гей, з вина червоного, з червоного

Буйні голови поклали.

Десь заплаче мати, стара мати

За синами рано-вранці.

Гей, гей, будуть вить над ними, будуть вити

Вовки сірі сіроманці.

Не тумани з моря, не тумани

Місяць, сонце покривали.

Гей, гей, димом небо вкрило, димом небо —

У Криму міста палали.

Отаман Сірко

Там, де Січ – святая ненька,

Де Дніпро-ріка,

Закричали запорожці

Кошовим Сірка,

Обирали отаманом,

На чоло – землицю,

Щоби знав козацьку шану,

Щоб не став гордиться.

Приспів:

Кошовий отаман – своїй шабельці пан —

Отаман Сірко.

Своїй шабельці пан – вороженькам шайтан

Отаман Сірко.

Не король і не хан, не турецький султан —

Отаман Сірко.

Не шинкар і не дяк – запорізький козак —

Отаман Сірко!

Як збирались запорожці

Брати Перекоп,

Попереду кониченьком

Кошовий Сірко.

Вилітав орлом з долини

У широке поле.

Буде слава Україні,

Її дітям воля.

Приспів.

Як нагонить бусурманів

Кровожерний кат,

Гайда, братці, на могилу

Славного Сірка,

Відкопайте шаблю гостру

З правою рукою,

Хай не знають вражі гості

Сім років покою.

Приспів.

Легенди про Івана Сірка

Як Сірко переміг татар

Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Пройшло чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн дуже добрий і милостивий.

Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про це й одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари вдаряють та нагайками їх підганяють.

Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків в погоню за татарами – визволяти православних людей. Та летить, як птиця, близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало. Спинив свого коня і крикнув на козаків:

– А стійте, братця! Підождіть, не ворушіться!

Тоді зіскочив з коня, дав його другому козакові, а сам кувирть – та й зробився хортом і побіг до татар.

Татари бачать: хорт, красивий такий! Подобався він їм. Узяли вони його, нагодували. Звик ото той хорт.

Як стали ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони поснули. Тоді він назад до козаків та знову кувирть – і зробився чоловіком, а тоді з козаками побіг до татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад. Християни дуже дякували Сіркові і пішли собі щасливо додому, а Сірко зі своїми козаками став гуляти по-старому.

Великий воїн

Сірко великий воїн був. Знав, хто що й подумає. Ото там, по низу Дніпра, були татари, Магомет жив; та як мають вони, було, воювать, то Сірко і каже козакам: «Собирайтесь докупи, бо на нас уже орда піднімається». Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і кожі не розруба, тільки синє буде. Уже татари міри протів нього робили, так нічого не зробили. Вони його шайтаном так і прозвали.

Він як умирав, так сказав так: «Як будете ротом до схід сонця воду носить із річки, що коло Січі, і як обмочите тією водою усю мою могилу, так будете знать те, що й я…» Так ніхто не зміг: дуже велика могила. «А як буде велика потуга на Росію, то розкопайте мою могилу, одріжте мою руку, то і буде вам защита». Так ото як француз найшов на Москву, то руку Сірка взяли і повезли в Москву, а потім привезли і уп'ять її положили на місце. Був у запорожців ще кошовий Чалий, добрий воїн був! Та тілько протів Сірка не було. Цей як – Стійте, братця! Не буде діла, поки не достанемо руки Сірка!

Поїхали в Капулівку, одкопали руку і гайда назад. Як прибігли до Москви з тою