Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

А Шевченка якими тиражами видавали! – Не було року без видання «Кобзаря»…

– Тому що держава, борючись за своє реноме, водночас підтягала культуру до вищого рівня. Спілки творчі грали свою роль, особливу роль. Ну, наприклад, я міг захистити тих сім чоловік, яких хотіли замкнути…

– Відомо, що ви активно стежите за сучасним літературним процесом. Чи бачите в ньому обнадійливі тенденції?

– Нормальний іде процес. Єдине, що… звичайно, комп’ютеризація – і тому насторожує скоропис. Поезію, я думаю, треба писати все-таки не на комп’ютері, тому що має прийти якийсь момент… натхнення. Ми ж і досі не визначили, що таке натхнення. Разом з Іваном Яковичем Франком… Не визначили! Якщо його переводити у дозування «по екрану», тоді це вже не поезія від серця, а ремесло елементарне. Я вам зараз можу заримувати будь-що. Але ж це не означає, що я гарний поет. А оскільки не вистачає таланту, то я додаю матюки. І не ставлю ком, бо не знаю, де їх ставити…

Але процес таки нормально йде. Є прекрасні поети. Вибуховості, правда, немає тієї, що в шестидесятих роках. Там – зрозуміло. Переломна епоха. Вона завжди дає рівень! Але й сучасний рівень, якщо брати по вершинах, – пристойний. І я не бурчу на тих поетів, а на ремісників – бурчу3.

Домогтися «правди і тільки правди» про життя й творчість Тараса Григоровича Шевченка

Як же читачам, особливо юнацького віку, дізнатись лише вивіреної наукової правди про видатного українця – Тараса Григоровича Шевченка? Безперечно, більше має щастити студентам гуманітарних факультетів, де викладачі за вимогами програми мають ґрунтовно розповідати про поета. На жаль, там – прикрі прогалини.

Отже, всебічне знайомство з документальними свідченнями дозволить краще зрозуміти епоху, в яку жив і творив геніальний український поет. У пропонованій праці цитовані матеріали подаються мовою оригіналу. Це зроблено для того, щоб свідчення авторів не давали змоги для їх довільного сприйняття й трактування.

Автори подеколи цитували різних сучасників і дослідників, що зверталися до одних і тих самих подій у житті Тараса Григоровича Шевченка, або цитували ті самі місця його поетичних творів. Адже йдеться про документально-хрестоматійний підхід.

Знайомство з різними думками про той або інший ракурс подій, які траплялися у буремному житті Т. Г. Шевченка, ті чи інші цитати з його безсмертних творів збагатять наше уявлення про них, їх розуміння.

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО ТА НАША ДОБА

У науковому дослідженні Інституту мови і літератури Академії наук Української РСР – у «Нарисові української літератури», що побачив світ доленосного 1945 року, яке, на нашу думку, можна вважати класичним, читаємо: «1843 року в Петербурзі вийшла з світу невеличка книжка під назвою «Кобзар», що відкрила нову сторінку не тільки в українській літературі, а й поклала початок справді народній, революційно-демократичній літературі всіх слов’янських народів. Автором її був геніальний український поет Тарас Шевченко. Шевченко – епохальне явище не лише художньої літератури. Своєю революційно-демократичною діяльністю він виходить далеко за межі літератури, мистецтва, культури. Шевченко – видатний, великий, геніальний поет, прозаїк, драматург, майстер пензля, але разом з тим Шевченко – політична постать у нашій історії, перший революційний демократ на Україні і в Росії. У революційних прагненнях він іде далі своїх сучасниківдемократів – Бєлінського і Гоголя, і тільки пізніше знаходить собі спільників і однодумців – Добролюбова і Чернишевського.

І разом з тим Шевченко – син своєї епохи. Ідеї Французької революції 1789 і 1830 року, декабристський рух, революційні традиції Коліївщини, чимдалі зростаючі кріпацькі повстання на Україні – все це разом підготувало ґрунт, зумовило формування революційнодемократичного світогляду великого сина українського народу»4.

Шевченко – перший революціонер-демократ у Росії та Україні середини ХІХ століття. Звідси кардинально протилежне ставлення до нього представників основних політичних течій царської Росії.

Відтоді оцінка творчої спадщини й активної діяльності Тараса Григоровича Шевченка не змінилася. В монументальному багатотомному виданні «Історія української культури» з повними підставами зазначається: «Вершинним явищем української літератури ХІХ ст., усієї багатовікової української літератури й історії є творчість Тараса Шевченка – геніального поета, мислителя, пророка національного відродження України»5.

Сучасне наукове видання книги про життя й творчість Тараса Григоровича Шевченка

Значущим явищем став вихід у світ перекладеної українською мовою та науково підготовленої завідуючою відділом шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, знаною дослідницею професором Валерією Леонідівною Смілянською – вартісної книги, виданої наприкінці ХІХ століття, – «Михайло Чалий. Життя і твори Тараса Шевченка (Звід матеріалів до його біографії)»6.

Книга ця, завдяки, вочевидь, енергії закоханої у творчість Шевченка серйозної та поважної дослідниці побачила світ у видавництві «Веселка». Це дитяче видавництво досить вдало з художнього боку оформило присвячене Т. Г. Шевченку солідне й зважене дослідження Михайла Корнійовича Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко», що вперше побачило світ ще наприкінці позаминулого століття7. До речі, говорячи про М. К. Чалого, слід додати, що він був особисто знайомий з поетом та присвятив йому ще 14 розвідок.

Вдумливій професійній дослідниці творчості Т. Г. Шевченка В. Л. Смілянській належать – у виданій книзі – ґрунтовні наукові післямова й коментарі, які багато дають сьогоднішньому читачеві8. І все ж перевидання цінної книги М. К. Чалого, про яке ще йтиметься, зрозуміло, навряд чи достатнє, щоб водночас і кардинально змінити становище. У зв’язку із сказаним не можна обійти дивного непорозуміння. Йдеться, зокрема, про незграбні спроби нехтування вагомих праць незаперечного класика українського наукового літературознавства, віце-президента Академії наук України та довголітнього директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка академіка української й союзної академій наук Олександра Івановича Білецького.

Про нього, наприклад, чомусь забув редактор останнього видання «Історії української літератури ХІХ століття» та нинішній директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка академік М. Г. Жулинський. О. І. Білецький, почавши своє плідне директорство в Шевченківському інституті, впевнено спрямовував і розвиток науки, зокрема шевченкознавства, в цій авторитетній та поважній академічній установі.

Тим більш дивним виглядає той факт, що в підрозділі цього видання – «Шевченко» – для позалекційного знайомства серед 47 досліджень, рекомендованих лауреатом Республіканської премії в галузі літературно-художньої критики ім. О. Білецького (1978 р.) академіком М. Г. Жулинським відсутнє жодне, яке належало б відомому в світі шанованому академіку союзної та республіканської академій наук Олександру Івановичу Білецькому. Що можна сказати з приводу такої – м’яко кажучи – дивної забудькуватості? Як оцінити це? Залишимо на судження читачів.

Можливо, зацікавленим варто було б звернутися до другого тому фундаментального «Шевченківського словника», виданого тим же