Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Починалася рання весна. Йшли степом, минаючи маленькі хутірці, що були по балках. Раптова відхлань з дрібним дощем робили шляхи майже непрохідними. Вода проходила до тіла. Було зимно, неприємно… Арієргардні розїзди донесли, що ворог не переслідує. Становилось зимно, сумно… Пісні переставали… Тихо посувалась колона, охоплена мрякою… Так хотілося тепла, спокою… Йшли довго… Щохвилі зупинення стомлених обозних коней; все це страшенно нервувало, стомлювало, озлоблювало. Чи скоро ж село… Нарешті спереду гомін… Що? Квартирєри?… Вмент картина змінилась. Все загомоніло, вже чути в лавах сміх, бадьору розмову… Квартирєри голосно вигукують:.Наливайківці!!! "Де Мазепинці"?… Тут… Тут… Так радісно все, весело… нарешті добралися… Колона рушає далі. Вже не так відчувається цей лютий скажений вітер, не так відчувається втома… вже не така чорна дійсність… Знову залунали козацькі пісні. Заблимали вогники… Село. Хутко посувається по вулицях колона. Це село Емілівка, тут штаб дивізії і 2-й кінно-Запорозький полк", пояснює квартирєр, Чорні стануть в Голованівському, Мазепинці, Низові й Алмазівці в Троянівці, а "Наше село — Наливайки". "Добре — Наливайківці в Наливайках", чути з лав Наливайківського куріня. Минаємо село Емілівку — ось Наливайки — через горбок. Квартирєри хутко розвели по хатах. Приємно задимилися димарі. Почали пекти-жарити… Штаб полку у панотця. Командир полку полк. Дубовий запросив до себе декого з командирів курінів на вечерю. Чекаючи вечері, напівлежачи в тепло натопленій кімнаті, почали жартівливу звичайну в цих обставинах балачку. Прийшла вечеря; отримали наказ зі штабу дивізії про призначення денного спочинку. Порозходилися. Я з комендантом штабу полку мешкали напроти. Прийшовши до хати, ми деякий час вагалися, роздягатись чи ні. Але мокра одіж, страшна стомленість, абсолютно темна ніч, оповідання селян, що "комуни" й близько не чути — все це вплинуло на рішення всієї дивізії цю ніч добре спочити. Розляглися й ми. Пройшло декілька хвилин. Раптом почувся вибух… Ми переглянулися.

"Це або "Чорні", або Алмазівці" — подумали ми.

Ще хвилина, і почулися знов один за одним ясно два розриви шрапнелі. Ще хвилина, і з вулиці почулося "До бою". Був алярм… Десь далеко було чути поодинокі рушничні стріли та короткі кулеметні черги. Йшов дощ, була страшна темрява. До штабу полку один за другим збігалися командири курінів. Командир полку наказує до вияснення ситуації полкові зібратися на західній околиці с. Наливайки. Сильні патрулі відійшли до штабу дивізії та в бік сусідніх частин.

В темній мряці, місячи чорну грязюку, потяглися обози. Селяни, стривожені стрілами-алярмом, вибігали з хат, хрестячись, баби плакали. Було надто неприємно, головним чином не знати, в чім справа, де ворог. Згідно з наказом полк зосередився на західній околиці с. Наливайок. Минула ще година — ситуація без змін. Послано другі патрулі. Через деякий час перед нами стояли два козаки: один із кінного полку полк. Литвиненка, другий зі штабу дивізії, обидва в самій білизні. Козаки оповідали: вже все спало, як в Емілівку вскочили большевики, правдоподібно захопили штаб дивізії та весь кінний полк. За хвилину прибігло ще кілька козаків, потім то купками, то поодиноко почали збігатися до нас козаки та старшини. Певного ніхто не міг нічого подати, оповідали лише, що коли большевики вскочили в село, то стріляли просто в вікна. Прибув начальник дивізії, начальник штабу, командир кінного полку, при ньому 40–50 козаків на конях, але більшість без сідел. Отаман Гулий тут же в одній хаті збирає командирів окремих частин; всі на місці за винятком полковника Алмазова та командира куріня Низових Запорожців. Після зясування ситуації начальник дивізії дає наказ до наступу. В загальних рисах директиви були такі: Піший полк — полк. Дубовий — удосвіта атакує с. Емілівку, лівий флянг прикриває кінно-гірний дивізіон Алмазова, який піддержує наступ кінного полку вогнем своїх батарей, а кінною сотнею повинен охопити лівий флянг ворога. Курінь Низових Запорожців атакує с. Емілівку зі сходу і має намагатися охопити правий флянґ ворога, кидаючи свою кінноту в запілля. Батарея Чорного полку займе позицію у фільварку, що на південь від с. Наливайки й піддержує атаку Запорозького полку. Резерв — кінна бриґада — кінний полк Чорних та рештки збірного кінно-Запорозького полку — зосереджуються на північ від с. Наливайки. Штаб дивізії у батареї Чорного полку.

Трудно було б сказати, на чий би бік похилилася воєнна фортуна, коли б усі частини дивізії почали наступ згідно з директивами. Але справа полягала в тому, що розїзди, надіслані до кінно-гірного дивізіону Алмазова та Низових Запорожців, як виявилось потім, означених частин не знайшли — частини відійшли на місця постою за годину перед нічним сполохом і за темрявою не спромоглися установити звязок. Склад останніх частин, призначених для атаки, був занадто малий: І) У Запорозькому полку — сила хорих, частина абсолютно без зброї, частина пішла на охорону, зрештою виставлена Запорозьким полком бойова сила на пів беззбройних (по 5—10 набоїв) — приблизно 120–150 баґнетів при 6 кулеметах — була занадто мала. II) Кінно-Запорозький полк після нічного бою був абсолютно небоєздатний і в бою участи не приймав за винятком самого командира полку та купки старшин. III) Чорний кінний полк мав силу поранених коней; опріч того одна (3) сотня була призначена для охорони обозів дивізії та на ріжні розїзди, тому до бою могло стати 80 шабель, 2 гармати й 9 кулеметів. Таким чином кількість бойової сили й у цьому полку була мінімальна. Вся вага бою фактично припала на долю пішого полку та на дві сотні Чорного полку. Сили ворога були незрівняно більші за наші. Але наказ було видано. Часто тепер, коли це все давно, давно минуло, я згадую ту святу покірність у виконуванню бойових наказів. Було чути лише одно — наказ. І це слово було символом, якимсь страшним гіпнотизуючим словом. Потім якось я запитав командира одного куріня: "Чого ж ви на нараді ясно не сказали, що маєте лише 12 рушниць". Він відповів мені: "Я хотів це сказати, але вже був наказ". Пригадую собі другий випадок: вже перед самим початком бою, коли піший полк заняв позицію по північно-східній околиці с. Наливайки, я став біля лави; бачу — старшина призначає розвідочні патрулі: "Ти, ти, й ти — напрям такий-то". Перед старшиною стояло троє козаків, два в свитинах, один у шинелі з глибоко насунутими на очі шапками, без рушниць. Через мою недосвідченість я