Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

до Буга — і перевела цей похід по нижче поданому маршруту (дивись загальні маршрути Запорожської та Волинської дивізії).

З приводу першої половини Зимового Походу треба сказати:

1. З виходом у запілля добровольців і потім большевиків, наша Армія опинилася в центрі народнього руху й морально зміцнилася.

2. У тактичних прийомах, що їх вживала Армія, бачимо такі провідні думки:

а) Удалення від зустрічів із великими й напади на малі ворожі обєднання, нищення комунікацій, звязку й тилових установ.

б) Розполог групами, не тільки як засіб, що виходив із оперативних міркувань, а також і супроти несподіваних нападів; заходи до швидкої поготівлі конечні.

в) Марші манівцями й кількома колонами, користування місцевими провідниками, зосередження здаля від головних комунікацій та великих селищ, у критичний момент — вночішні й форсовані марші.

г) Постійна без перерви навкруги розвідка, військова і надто агентурна, остання за допомогою селянства; секрети на старих ночівлях.

д) Охорона на походах лише розїздами; на місці — приєднання до цієї справи селянства.

е) В керуванню — самодіяльність начальників; періодичні наради командирів дивізій при колоні Армії.

3. З організаційно-матеріяльного боку відзначимо:

а) Поступ в переорганізації: частини набувають характеру кінних частин.

б) Поповнення кінського складу Армії.

в) Армія забезпечується теплим одягом, взуттям; харчування — виключно місцевими засобами; використовування для господарських потреб місцевих запасів цукру і спирту.

4. Армії бракує зброї, набоїв, грошових знаків, медичних засобів.

5. Комплектування охочими; дезертирства — жадного; значна кількість старшин й козацтва — на лікуванню у селянства.

ЧАСТЬ III
Розділ І
Нова зустріч із Галицькою армією. — Спроба переправи через Буг. — Приняття рішення щодо демонстративних акцій і маршів. — Ситуація на початку квітня в районі розміщення Галицьких військ

У першій половині березня 1920 р. армія наша, згідно з пляном, який було вироблено ще на березі Дніпра недалеко від Черкас, підійшла до Бугу в районі Гайворона — Джулинка — Мащоная і Саврань, маючи на думці дійти до порозуміння з Галицьким військовим Командуванням та за його допомогою форсувати Буг.

Після переходу Бугу малося на увазі разом із галичанами йти далі на прорив фронту "червоних" з конечною метою — приєднатися до решти армії, яка, за чутками, перебувала в районі Новї Ушиці — Могилів. 8 березня Волинці захопили переправу у Саврані, що була занята відділом Котовського, а 11 березня несподіваним нападом полку Чорних Запорожців удалося перейти в кінному ладу Гайворонський залізничий міст, зняти варту й захопити в полон чотиригарматну батарею галичан у повному її складі.

Через "полонених", які негайно стали в наші ряди, Командуванню вдалося навязати офіціяльні й неофіціяльні переговори з Галицьким Командуванням.

Виявилося, що Галицька армія була під гострим доглядом червоних комісарів, та що настрій старшинства і більшости стрілецької маси був цілком на нашому боці. Район, що посідали галицькі частини, був Бершадь — Балта — Вапнярка — Роздільна — Тираспіль, але ж окремі відділи були розкидані і на південь майже до Одеси.

Армія числилася в стані "ретаблірку" і все ще не могла налагодитися після тої страшної епідемії тифу, яку вона перенесла у Винницькому районі минулої осени.

Крім галичан нам удалося ще увійти в звязок із місцевими нашими організаціями в Забужжі. Після перших підсумків складалося таке вражіння: фактично все було ще в стадії чуток (із заходу), але ж нічого певного.

Тільки з большевицької преси та агітації, що розпочали большевики серед Галицького війська та місцевого населення, можна було судити про загрозу російсько-польської війни.

Приїжджали комуністи Порайко, Затонський та Михайлик з інформаціями про небезпеку нової "польської авантюри", а, власне кажучи, не маючи жадної певности в галицьких частинах, вони намагалися внести розбрат між козацтвом та старшиною.

Найхарактернішу і повну промову виголосив Затонський:

"Багато ви про мене вже чули. Ви чули, що я жид, поляк, що ненавиджу галичан і т.і. Я однак дуже тішуся, що можу особисто з вами побалакати. Сам я ваш сусід, із Камянця Подільського, і, як чуєте, по-українському говорю не гірше від кожного з вас. Який я ваш ворог — це розсудіть самі. Коли розійшлася чутка, що Галицька армія переходить на нашу сторону, всі відвічальні наші чинники порішили вас відразу знищити й розділити поодиноко всіх вас по всіх частинах Совітської армії. Я, однак, як секретар комуністичної партії большевиків України, взяв на себе відвічальність перед Радою народніх комісарів і зобовязався вас, як цілість, зреорганізувати у три червоні галицькі бриґади. Ми, як комуністи, вашої військової сили не потрібували й не потрібуємо. Ми ніколи не воювали силою і нікого силою не завойовували. 100-тисячна, середнє зорганізована армія може нас легко оружно поконати. Але ми, пролетарі, маємо в собі щось таке, що розкладає й найсильнішу армію. Перед тим "чимсь", перед тією нашою розкладовою силою розтають найсильніші армії, як розломилася царська армія, німецька, австрійська, а тепер і ваша армія. Той вогонь, перед котрим дрижить буржуазія цілого світу, і ви мусите собі присвоїти. Присвоїте ж це собі ви тоді, коли між вами не стане тих офіцерів, за котрих ви стільки крови пролляли. Галичину я, як сусід, знаю дуже добре. Я знаю, що в Галичині нема властивої української буржуазії, але є українська інтелігенція, ті прихвосні буржуазії, котрих я більш ненавиджу, ніж саму буржуазію. Я сам професор вищого технічного "училища" і маю, може, більше від багатьох інших галицьких інтелігентів права назвати себе інтелігентом, однак зі всіх кляс суспільних я найбільше ненавиджу інтелігенцію і