Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

згуку, І в пітьмі хвилі все сховаєш: Надії, мрії та розпуку Усе, що ти кохаєш… Чорногора Сріблом сяє сніг в Карпатах, А під захід червоніє… У долині хліб на нивах Перед жнивом золотіє. Жар на заході сумерку Гомін праці в день несеться: Мовчки нічка вже надходить Пісня пташки ще не рветься. В яснім світлі місяченька Черемош внизу сріблиться, Піп-Іван високий, білий На сторожі там держиться… Досвітня заграва на поляні Високо ген лежить поляна, Кругом суворий, темний бір; Лежить забута і незнана, Куток тихенький серед гір. Як вечір тіни там спускає, Як присмерк там прислонить все, То місяць срібним світлом ткає І серед гиль вінок плете. І запах квітів, мов кадило, В гору до неба тихо йде. У лісі темному світило — Блищак в повітрі десь гуде… Мягонький легіт в лісі грає… І срібний сон поляни тає. Зоря на сході вже блистить. І чари ночі мов померли… Квітки збудились і тремтять. В очах роса мереже перли, Що в сонці граються, блистять. Вмирає ніч; останні тіни З поляни теж кудись ідуть І в лісі срібним руном піни Мов океаном йдуть, пливуть… На полонині З далека чую згуки тихі. Несуться тужно і поволі. Звучать вони, як рідна пісня, Якої ще не чув ніколи… З верхів далеких ген несеться Глибоко в серце заглядає, Все рідний край у ній я бачу. Вона весь біль мій проганяє. Солодко так звучить і мило В краю Гуцулів, в полонині, І повна радощів для тебе Звучить у серці, в батьківщині… Осінній вітер Осінній вітер жалісно скиглить. Журливу вістку він несе З риданням вітру вістка мчить: Природа мре! Природа мре! І там і тут, І по дорозі Листки падуть, Мов сльози… По горах, по яругах — скрізь гуде, Мов дикий лютий звір. «Природа мре! Природа мре!» — Несеться гомін гір… І там і тут І по дорозі Листки падуть, Мов сльози… В горах Ліси шумлять, немов колишуть нас, Думки летять кудись далеко, ген… А соловейко тьохка раз-у-раз — Прощає гарний теплий день. Проміння соняшне цілує полонину, Зоря розмріяна за горами біліє, Отарою по небі хмарки линуть, А вітер в лісі легко шевеліє. Надходить ніч — і чуда розкриє. Роса паде і квітоньки цілує, І соловейко в лісі не вмовкає. Ніч — чарівниченька задумалась — банує… Ноктюрн Далеко ген дрімають шпилі. Над ними срібні зорі… І дивний чар нічної хвилі Розносить сум в просторі… Проснулась туга серед ночі… І я пристав в дорозі, Згадав твої вдумливі очі І сплив мій сум у сльозі. Далеко ген, падучі зорі З безкраю поринають; В безмежному нічному морі Мов перли сліз зникають… Рання хвиля Зіронька рання вже мліє, Збудились берези, тремтять;