Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

Між українським національно–визвольним рухом і поляками існували суперечності, протистояння і ворожнеча, викликані тими обставинами, що польська меншина і польські організації і руху опору вважали західноукраїнські землі польськими. Військове командування польського руху опору за завданням Лондонського польського уряду розробило план повстання на західноукраїнських землях до приходу радянських військ. Поляки мали взяти владу у свої руки і поставити Москву перед доконаним фактом, що на цих територіях відновлений польський суверенітет. Українське населення вважалося тут небажаним елементом, який необхідно ліквідувати.

Українські національні сили, оунівське підпілля стали на захист українського населення ще в 1942 р. До посилення конфлікту спричинилися німецькі органи які не бажали примирення між обома ворогуючими сторонами, а навпаки, сприяли ще більшій ворожнечі. В цих районах німці спеціально на адміністративні посади призначали поляків, які, користуючись своїм становищем, вдавалися до брутальних дій проти українців. Ворожнеча призводила до невиправданих жертв з обох сторін.

Прагнучи утвердитись у Польщі після відходу німців, польський уряд в еміграції у Лондоні видав розпорядження командуючому Армією Крайовою (АК) генералу Т. Бур–Коморовському при вступі Червоної армії на польську територію створювати загони самооборони і органи місцевого управління. Це робилося, щоб нейтралізувати пробільшовицькі органи влади, насаджувані промосковським Польським Комітетом Національного Визволення (ПКНО). Важливе місце в такій тактиці відводилося повстанню у Варшаві і встановленню там влади Лондонського уряду.

1 серпня 1944 року розташовані у Варшаві частини АК під командуванням Т. Бур–Коморовського підняли повстання, до якого приєдналося чимало місцевого населення, підпільники, партизани тощо. Повстанці захопили частину міста, але допомога з боку радянських військ не надійшла. Англійський і американський уряди звернулися до Сталіна з проханням надати допомогу повсталим. (Цікаво, що тими совєтськими арміями, котрі під час повстання стояли найближче до Варшави, командував маршал К. Рокосовський, сам поляк за походженням: «У ході повстання не зрозумілим для Бор–Коморовського було те, що він не міг нав'язати радіоконтакту з командуючим 2–го Білоруського фронту маршалом К. Рокосовським, до речі, по національности поляком та ще й до того уродженцем Варшави, якого головна квартира знаходилася тоді в околицях польської столиці». (Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. Розділ «Варшавське повстання 1944 року й українці». – коментар WEB–упорядника)). Сталін відмовився, посилаючись на те, що повстання було піднято авантюристами без попереднього узгодження з радянським командуванням, а тому відповідальність за нього повністю падає на польський емігрантський уряд, з яким СРСР розірвав стосунки ще в 1943 р. Один з чільних діячів польського уряду С. Миколайчик намагався умовити У. Черчілля і Ф. Рузвельта надати допомогу повсталим, але не мав успіху, бо останні не бажали сваритися зі Сталіним. Повстання було придушене нацистами, місто зазнало великих втрат.

Після цих слів при підготовці тексту до друку у 1954 р. було вилучено такі слова: «Українська Повстанська Армія ще й тепер хоробро стоїть за свою поневолену Батьківщину в нерівному бою з червоними ордами НКВС та об'єднаними московсько–чесько–польськими дивізіями».

Йдеться про домовленість польського уряду з урядами СРСР і Чехословаччини про спільні дії проти УПА у 1947 р. Чехословаччина виставила у вересні 1947 р. на кордон з Польщею понад 13,5 тис. вояків. Водночас з тим на цьому кордоні було сконцентровано потужні радянські військові з'єднання.

При підготовці рукопису до друку у 1954 р. тут було вилучено речення: «Діяльність УПА за останні три з половиною роки відбувається в межах підсовєтської України та на теренах Польщі й Словаччини, які перебувають під фактичним контролем совєтського НКВС.»

З проголошенням незалежної України дослідники одержали можливість без обмежень вивчати історію національно–визвольного руху, в тому числі діяльність ОУН і УПА. Уже оприлюднено чимало унікальних документів щодо історії УПА, видано багато наукових праць і популярної літератури. Нині широкий читацький загал може ознайомитися з літературою, в якій неупереджено і об'єктивно висвітлюється безліч заборонених за комуністичної доби проблем історії українського народу, його боротьбу за національне і соціальне визволення зокрема.

Проте політико–ідеологічне протистояння навколо проблеми діяльності ОУН і УПА в українському суспільстві все ще триває.

Die Zulage (нім.) — надбавка.

Ландштурмісти — ополченці.

Der Ausländer (нім.) — іноземець.

Від нім. Fertrawenstelle — націонал–соціалістські заклади, що сприяли одержанню східними робітниками робочих місць.

Командант табору.

Намагаючись зупинити наступ радянських військ, Гітлер наказав розробити і втілити в життя так звану «програму оборони», тобто тотальної мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Продовжувався випуск бойової техніки, озброєння, будувалися оборонні укріплення на шляху просування Червоної армії, зокрема на ріках Віслі, Одері та інших водних перешкодах. Щоб утримати оборону на Одері, сюди було перекинуто найбільш боєздатні дивізії із західного фронту.

На будівництві оборонних споруд широко використовувалася праця військовополонених, «остарбайтерів» та німецького населення. Німецькі оборонні укріплення були прорвані радянськими військами внаслідок Вісло–Одерської операції, що розпочалася 12 січня 1945. Німці зазнали величезних втрат, шлях на Берлін був відкритий.