Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

— Чим же вони незадоволені? — поцікавився барон.

— Вашою чесністю, мосьє де Рівароль.

Удар в обличчя навряд чи подіяв би на барона сильніше. Задихаючись, він підхопився з-за столу, в очах спалахнув вогонь, а обличчя стало просто білим. Клерки так і заклякли за столом — вони з жахом чекали, що буде далі.

На довгу мить запала тиша. Потім цей великий муж з ледве стримуваним гнівом вигукнув:

— Ви настільки зважилися, що готові взяти під сумнів мою чесність!? Ви й ваші розбійники? Начувайся ж, розбійнику! За ці слова доведеться відповісти, хоча дуель з вами була б для мене просто безчестям! Тьху!

— Не забувайте, бароне, — спокійно промовив Блад, — я говорю не від себе особисто, а від імені своїх людей. Вони незадоволені й погрожують задовольнити свої вимоги силою — зрозуміло, у разі вашої відмови.

— Силою? — перепитав де Рівароль, тремтячи від люті. — Хай тільки спробують, і...

— Тепер ви дієте необачно. Мої люди знають свої права, як знаєте їх і ви. Вони вимагають почути від вас, коли ви розподілятимете трофеї і коли вони одержать свою п’яту частку згідно з нашою угодою.

— Боже, дай мені терпіння! Як ми можемо ділити здобич, коли вона ще повністю не зібрана?

— Мої люди мають підстави вважати, що трофеї вже зібрані. До того ж вони зі справедливим недовір’ям ставляться до факту, що вся здобич уже захована на ваших кораблях і в цілковитому вашому розпорядженні: у такому разі важко буде встановити справжню її вартість.

— О сили небесні! Так усе ж записано ось у цих бухгалтерських книгах, кожен може їх переглянути.

— Вони не будуть читати рахунки в книгах. Мало хто з них уміє це робити. Вони хочуть подивитися саме на скарби. Вони знають — ви, бароне, примушуєте мене бути різким, — що ваші підрахунки фальшиві. З ваших книг видно, що вартість трофеїв у Картахені становить близько десяти мільйонів ліврів. А мої люди — вони дуже обізнані на такому — вважають, що вартість трофеїв перевищує сорок мільйонів ліврів. Отож вони наполягають, щоб їм показали і в їхній присутності зважили всі цінності, як це заведено серед «берегового братства».

— Я нічого не знаю про піратські звичаї, — зневажливо відповів де Рівароль.

— Проте ви їх швидко опанували, бароне.

— Що ви маєте на увазі, брудні розбійники!? Я — командувач армії солдатів, а не грабіжників!

— О, звичайно! — В очах Блада світилася неприхована іронія. — Тим не менш, хай би ким ви були, я попереджаю: якщо ви не поступитесь вимогам моїх людей, які я вважаю цілком справедливими, то матимете неприємності. Я не здивуюсь, якщо ви взагалі залишитесь у Картахені й ніколи не зможете відправити до Франції жодного песо.

— A-а, бісове кодло! Ви ще й погрожуєте мені?

— Що ви, бароне, як це можна! Я просто застерігаю вас, що можуть бути неприємності, яких за бажання дуже просто уникнути. Ви навіть не уявляєте, на якому вулкані зараз опинились. Ви не знаєте піратських звичаїв; якщо ви будете опиратися, Картахена захлинеться в крові, і, хай би які були наслідки цього, гадаю, король Франції не матиме від цього жодної користі.

Слова капітана Блада змусили де Рівароля перевести суперечку на менш гучний тон. Тривала вона вже недовго і нарешті закінчилась вимушеною згодою де Рівароля задовольнити вимоги піратів. На таку поступку він пішов тільки тому, що Блад легко довів, що будь-яке зволікання з розподілом трофеїв загрожує справжньою небезпекою. Збройна сутичка могла, звичайно, закінчитись і поразкою піратів, але могло статися й навпаки. Та навіть якби де Ріваролю й пощастило впоратися з піратами, то ця перемога обійшлася б йому надто дорого: у нього б не лишилося достатньої кількості людей, щоб утримати захоплене.

Кінець кінцем, де Рівароль пообіцяв негайно зробити необхідні розпорядження і, якщо капітан Блад з’явиться завтра вранці зі своїми офіцерами на «Віктор’єз», їм нададуть і переважать у їхній присутності всі цінності, після чого чесно передадуть одну п’яту частку трофеїв, яку вони зможуть переправити на свої кораблі.

Серед корсарів тієї ночі панували веселощі, трохи сп’янілі буканьєри наперед смакували майбутній розподіл здобичі та реготали над раптовою поступливістю бундючного де Рівароля. Але наступного ранку, ледве над Картахеною зайнявся світанок, причини такої поведінки барона стали зрозумілими. У гавані на якорі стояли тільки «Арабелла» й «Елізабет», а «Лахезіс» та «Атропо» обсихали на березі, куди їх витягли для ремонту пошкоджень, заподіяних артилерією міста. Жодного французького корабля на рейді не було. Під прикриттям ночі де Рівароль крадькома вислизнув з гавані, і тільки три крихітних, ледь помітних вітрильця на заході нагадували про французів і їхнього командувача. Підступний барон утік, захопивши із собою все багатство, солдатів і моряків, з якими він прибув із Франції. У Картахені з порожніми руками залишилися не тільки обдурені ним пірати, а й де Кюссі разом із добровольцями та неграми з Еспаньйоли — їх барон теж обдурив.

Дика лють об’єднала піратів із людьми де Кюссі. І жителі приреченої долею Картахени, передчуваючи, що це може вилитися в нові грабунки, переживали ще більший жах, ніж той, що їм уже довелося зазнати від дня прибуття ескадри де Рівароля.

Тільки капітан Блад зовні лишався спокійним, ціною великих зусиль стримуючи обурення, що обпікало йому груди. Він пообіцяв собі, що, перш ніж розпрощатися з де Ріваролем, він цілком зведе з ним рахунки за всі образи й кривди, яких зазнав від цього негідника.

— Ми повинні догнати його, — заявив Блад. — Догнати й покарати.

Спочатку всі схвалили цей заклик. Потім зауважили, що в море можуть вийти лише два кораблі, та й ті неспроможні взяти на борт усіх бажаючих, через нестачу продовольчих запасів для тривалого плавання. Команди «Лахезіс» і «Атропо» і їхні капітани Волверстон та Ібервіль відмовились брати участь у погоні за де Ріваролем. Зрештою в Картахені лишалося ще