Козацький оберіг - Дмитро Білий
— Усе гаразд? — спитав майстер Богдан, побачивши Данька.
Хлопець мовчки кивнув, дивлячись на рани батька і Голоти. Козак повернув голову і тихо промовив:
— І у нас все добре — відбилися. Була б чайка, ми би й галеру захопили.
Тут Голота закашлявся, і на його губах виступила кров.
— Треба повертатися на Січ, — промовив майстер Богдан, — може ще нашим у пригоді станемо.
Голота ледь міг іти. Майстер Богдан і Данько підтримували його з обох боків. Вони спустилися до берега й сіли в човен.
— Випливемо до Дніпра, а там на Хортицю попрямуємо, — сказав майстер Богдан, узявшись за праве весло. Данько схопив обома руками ліве, і вони швидко поплили річковими хвилями. Козак Голота, тяжко дихаючи, сидів, спершись на корму.
— Вибачайте, братчики, що не можу допомогти вам, мені б трохи перепочити та кров змити, — тихим голосом сказав він.
— Зачекай, друже, ось ми до кобзаря Будника дістанемося, і він твої рани відразу загоїть, ти тільки не засинай, — промовив майстер Богдан, з тривогою дивлячись на Голоту.
— Та де ж там спати! Як там хлопці на Січі тримаються?
— Вони перемагають, — несподівано для себе промовив Данько.
Козак Голота ледь посміхнувся…
Глава 16. Повернення на Хортицю
Під ранок вони допливли до Дніпра, у який впадав Базавлук. Данько з батьком гребли весь вечір і всю ніч. Хлопцеві руки аж пекло від довгого веслування, але він не звертав на це уваги. Треба було поспішати — Голоті ставало все гірше. Козака трусило, мов у лихоманці. Данько час від часу обтирав його бліде обличчя річковою водою.
— …Більше ніж вдвох вони в улоговину впхатися не могли, — розповідав батько, — Голота чоловік вісім зі своїх пістолів поклав, поки латники магістра зі своїми алебардами до нас допхалися. Ну, а тоді вже довелось врукопаш з ними зійтися. Ми алебарди в тих, кого Голота підстрелив, вихопили й почали з ними битися. Тяжко прийшлося. Мені ліве плече проштрикнули, а Голоту у груди з мушкету поцілили. Я вже думав, що загинемо. Аж раптом, дивлюся, — Голота рубає ворогів, мов рани у нього немає, та і я відчув, що якась сила в мене влилася. Перебили ми більшість тих, хто нас атакував, а решта втекли… А ось і наші б’ються, чуєш?
Данько прислухався. Він почув глухий гуркіт гармат і часті постріли, відлуння яких котилося вздовж Дніпра. Одночасно у степу чувся тупіт тисяч копит. У ранковому присмерку Данько побачив, що вздовж берега стрімко несуться тисячі вершників.
— До Перекопу тікають, — почув Данько голос Голоти. Козак трохи піднявся, вдивляючись у ординців, які відступали. Здавалося, це видовище надало йому сил. Коли вершники щезли у степу, хлопець побачив натовпи яничар, що бігли слідом.
— Видно, добрячої прочуханки їм січовики дали, раз так назад квапляться, — промовив майстер Богдан.
Вони попливли, налягаючи на весла. Ранковий туман розсіявся, і вони побачили, що прямо на них насувається велика турецька галера-каторга. Майстер Богдан і Данько з усієї сили налягли на весла, щоб встигнути проскочити під носом галери. Величезне весло із рипінням пронеслося прямо над головою Данька. Злива води з лапасті облила хлопця з ніг до голови. Човен на хвилі, здійнятої галерою, пронесло до зелених плавнів, і він ткнувся носом у густий очерет.
Данько озирнувся на галеру. З неї чулися хльосткі удари наглядацьких канчуків по спинах веслярів та розпачливі вигуки. Було зрозуміло, що тільки під жорсткими ударами невільники неохоче гребуть веслами. Уздовж борта з’явилися яничари, ладнаючи рушниці та натягуючи луки в бік човна, що застряг у очереті.
Майстер Богдан дивився широко відкритими очима на галеру, губи його щось шепотіли. Голота слабкою рукою підняв пістоль і вистрелив.
Товстий наглядач, який заніс канчук над головою одного з невільників, поточився і впав. У ту ж мить весла галери попадали у воду, кайдани злетіли із прикутих до лав веслярів, і невільники накинулися на наглядачів та яничарів.
На борту галери спалахнув бій. Голота підняв другий пістоль і знову вистрілив. Капітан галери, який стояв на носі свого корабля, покотився по палубі.
Течія трохи винесла галеру вперед, і вона, втративши управління, почала розвертатися посередині ріки. І тут Данько побачив три козацькі чайки, які швидко наздоганяли галеру. З бортів чайок полетіли довгі линви із якірцями. Гаки міцно вп’ялися в борт галери й по мотузках, прив’язаних до якірців, на галеру швидко полізли козаки із шаблями, стиснутими в зубах.
За кілька хвилин відчайдушного бою козаки й невільники перебили яничар на галері. Майстер Богдан і Данько нарешті виплутали човен із очерету й підпливли до корабля. Данько задер голову й побачив, що на борту стоїть, широко розставивши ноги і тримаючись за линву, козак Жила. Данько ледь зміг впізнати його — обличчя козака було чорним від порохового диму, але він широко посміхався.
— Тільки дві галери втекти змогли! — задоволено посміхаючись, повідомив Жила. — А ви як тут опинилися?
— Потім, братику, побалакаємо, — крикнув майстер Богдан, — Голота тяжко поранений, необхідно його швидше до Хортиці довезти!
Жила гукнув козакам, що сиділи в чайці:
— Гей, хлопці, Голота поранений, ануте, швидше його на Січ домчимо!
Жила миттю зіскочив по линві на чайку, і козаки швидко допливли до човна з нашими друзями. Очі Голоти були заплющені, на губах запеклася кров. Козаки обережно підняли його на борт, допомогли перелізти знесиленому Данькові та пораненому Богданові, і через мить чайка неслася хвилями в бік Хортиці.
Назустріч чайці дніпровські хвилі несли багато вбитих ординців і яничар. На берегах теж було чимало ворожого трупу. Біля самого острова догоряли турецькі галери.
Поки чайка плила, Жила розповідав про битву:
— Щойно ви відплили, як турки обступили Хортицю. Нашим гармашам вдалося одну галеру відразу підпалити, але далі тяжче діло пішло. Усю ніч і весь ранок галери по Хортиці гарматами лупили, а потім турки на штурм пішли. З берегів кримський хан шляхи перекрив, та ще яничари, що суходолом підійшли, на плотах пнуться до острова. Три рази ми їх відбивали. Але найбільший наступ розпочався опівдні. Яничари, мов комашня, Січ хмарою обступили, гармати з галер гатять безперервно. Ми на шанцях врукопаш зчепилися. Аж раптом, коли вже нас до самої січової площі відтиснули, відчуло наше козацтво, що втома десь поділася, немов ми
