Не гальмуй! - Анатолій Птіцин

Однаково жодне люстерко не знайшло б жодної відмінності. Мало того що китайські гноми-близнюки вдалися один в одного ріст у ріст, голос у голос, волос у волос, та ще й імена їм батьки дали однакові. Старшого з близнюків звали Дооо, а молодшого Дооо-о. Імена відрізнялися лише однією літерою «о». Коли хтось сторонній згадував про обох, а вони були поруч у ста випадках зі ста, то про них говорили просто — близнюки доо.

Близнюки доо вперше в житті опинилися так далеко від батьківщини. Вони справді були ще дуже юними, хоча добре вихованими дорожніми гномами. Бігали вони в дерев’яних черевичках-стукалках, котрі дивовижним чином не спадали з їхніх ніг. А ще близнята доо, незважаючи на юний вік, носили борідки й конусоподібні капелюхи. Самі розумієте, які.

Вони щойно прибули й геть нічого не знали про Київ, про Україну та про місцевих дорожніх гномів-путівців, манівців та інших. Навіть про дорожнього гнома Гролика вони нічого не знали. А вже про шляховичка Добриньку та його дар — і поготів не здогадувалися.

Тому підійшли китайські дорожні гноми до шляховичка недарма, тобто не тому, що він дар мав розмовляти на два голоси, а через те, що він спокійно стояв собі на місці.

Шляховичок був єдиним, хто на Ярмарку нікуди не квапився. А цікавим юним китайцям страшенно хотілося якомога більше дізнатися про наймодніший Міст-Ярмарок у світі. Але позаяк на модному мосту жодна істота не хотіла з ними спілкуватися — всі гасали туди-сюди, то новоприбулі вирушили прямо до Добриньки.

Шляховичок Добринька, будемо щирі, стирчав на одному місці — де його залишив гном Гролик. Він стирчав там не тому, що не хотів гратися чи бігати з рештою дорожніх гномів. Шляховичок Добринька просто боявся загубитися. Страшенно боявся розлучитися зі своїм дорожнім другом Гроликом. Він сподівався, що рано чи пізно Гролик обов’язково за ним повернеться, й продовжував терпляче чекати. Саме тоді до нього підійшли ввічливі близнюки, китайські дорожні гноми.

— А ти вмієш носом ловити краплини дощу? — щирою китайською мовою поцікавився старший із близнят. Допитливість старшого надихнула молодшого на наступне запитання:

— А ви своїм пташкам какати над мостом дозволяєте?

Теж поставлене найсправжнісінькою китайською мовою.

Близнюки стали говорити одночасно, і хоча вигляд мали однаковий, проте ставили різні запитання. Певна річ, адже вони таки були окремими гномами. Різними.

Шляховичок Добринька спершу розгубився. Будь-який дорожній гном зніяковіє, якщо дві однакові особи одночасно ставлять двоє різних запитань. Шляховичок спочатку розгубився, а потім зрадів. Ще й як зрадів і кинувся відповідати. Уявіть, як здивувалися китайські гноми Дооо і Дооо-о, коли шляховичок ввічливо відповів кожному близнюку на його запитання: одному внутрішнім голосом, другому — справжнім. І уявіть собі, як здивувався шляховичок Добринька, коли він і його внутрішній голос дали відповідь кожному з близнят.

Я сподіваюсь, ви розумієте різницю між обома й кожним. Зазвичай — і близнюки до цього звикли — знайомі чи просто співрозмовники сприймали їх як єдину істоту. Тож коли близнюки про щось запитували, відповідали тільки одному або втікали. Як правило, відповідали тому, котрий запитував голосніше. Тому близнюки звикли перекрикувати один одного.

А для Добриньки найнесподіванішим виявилося те, що він вільно володів китайською не лише внутрішнім, а й власним голосом. Про таке він навіть не здогадувався. Це його приємно вразило. Китайських близнюків, які не могли ні з ким поговорити, теж. Отак вони й розмовляли. А ті, хто був про шляховичка невисокої думки, пролітали далі. Хоча й пригальмовували та дослухалися: про що ж це балакають китайці з дивакуватим шляховичком, що має два голоси. Та могли хіба що отримати задоволення від мелодійності китайської мови.

Внутрішнім голосом шляховичок розповідав одному братові про принади рідного краю, красу якого він відчував усім серцем. А іншому — нормальний голос шляховичка розповідав про вей — місцевих кралечок.

Справа в тому, що в Китаї ніяких вей не було. Веї завжди жили тут і не надто полюбляли мандрувати, так само як і путівці та манівці. А ще веї вміли впливати на погоду, й це неабияк цікавило доо.

Так вони собі спілкувалися, коли підскочила познайомитися Чарівна Ши. Вона надзвичайно подобалася Добриньці. У нього навіть подих перехопило. А Чарівну Ши теж вразило, як Добринька вільно володіє китайською мовою.

«Як це я досі його не помічала?» — дивувалася дорожня гномочка. Вона так уважно слухала шляховичка, що той навіть засмутився, що має тільки один внутрішній голос.

«Ото б вразити Чарівну Ши двома чи трьома внутрішніми голосами», — мріяв шляховичок.

Близнята доо відкланялися, пообіцявши пізніше розшукати Добриньку. Шляховичок лишився на поруччі разом із Чарівною Ши. На бильці мосту, ніби на квітці латаття посеред водойми. Чесне слово.

Хіба так буває?

Шляховичок Добринька сидів на бильці Мосту-Ярмарку із Чарівною Ши. На бильці мосту, ніби на квітці латаття посеред водойми. Добринька — і Чарівна Ши поряд…

Ідилію порушив тупоголовий самохід Джепка, у якого свербіли кулаки після зустрічі з дорожнім гномом Гроликом. Самохід Джепка не терпів нічиєї індивідуальності, окрім власної. Хоча б його