На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов
— Гм… — Шульц знизав плечима, — усе підозріло збігається!
— А чому це вас так хвилює?
— Чому?.. Бачте, мені в цьому місті багатьох доводиться допитувати. Але навіть під тортурами вони не виказували своїх спільників. Вони мовчки здихали. Найбезстрашнішим у них вважався Михайло. І раптом він узяв та й розкрив нам усі свої карти.
— Коли я був у бригаді, — неквапливо почав Карранті, спокійно поплескуючи долонею по підлокітнику крісла, — то чув там одне досить дотепне російське прислів'я: «Страх має великі очі». І зараз, слухаючи, як ви вихваляєте Михайла, я згадав це прислів'я… Чому ви так боїтеся його? І навіть зводите в ранг легендарних героїв. Адже він, по суті, тільки те й робив, що пробирався в будинки, зайняті німцями, залишав там вибухівку і безкарно втікав. Йому щастило не тільки тому, що він сміливий і невловимий, але й тому, що ви погано працюєте. Ви перебільшуєте його хоробрість і силу. А такі, здебільшого, й розкисають при першому ж провалі. Не він сам налякав вас, а гуркіт вибухів у Трієсті. Ви кажете, що росіяни фанатики? Так. Але ж не всі? І чому б Михайлові не визнати дальшу боротьбу безнадійною… Від російської армії вони ізольовані. А в партизанському з'єднанні в них немало ворогів, їм доводиться боротися на два фронти. А це вимотує.
— Але ж він знає, що його повісять.
— А йому тепер байдуже. Взагалі робіть з ним, що завгодно. Я більше не вмовлятиму вас.
Шульц підвівся з місця. Що ж, Карранті по-своєму має рацію. Чи не занадто вони й справді роздули всю цю історію з Михайлом?.. Адже це правда, що досі гестапо працювало вкрай погано.
Зараз же Шульцу траплялася пагода довести, що гестапівці не сидять склавши руки. Кінець кінцем, ким би не був спійманий ними Михайло, Шульц, повісивши його, нічого не втрачає. Навпаки, цією стратою він зламає дух міської голоти. Пора вже, нарешті, розвіяти міф про невловимого партизана!
На всякий випадок Шульц, виходячи, спитав:
— А що, як ми завербуємо Михайла?
— Навіщо?.. Все, що могли, ви з нього витягли. А посилати його знову до партизанів небезпечно. Вони зрозуміють.
Страта Михайла була призначена на наступний день, о дванадцятій годині, на майдані віа Гранде.
Ще зранку націсти заходилися зганяти на майдан усіх мешканців міста. Незабаром весь майдан був заповнений. Дахи будинків обліпили хлопчаки, одягнуті в мальовниче лахміття.
Шибениця, споруджена на високому помості, щоб усі бачили, як відбудеться страта, була оточена двома рядами есесівців: вони стояли лицем до натовпу, тримаючи автомати напоготові.
В цей день у місті було подвоєно патрулі. Трієст, за висловом Шульца, «замкнули на замок», щоб партизани не змогли перешкодити страті.
Без п'яти хвилин дванадцять на майдан з гуркотом в'їхало кілька автомашин, з яких висипали озброєні солдати; розштовхуючи людей прикладами автоматів, вони проклали в натовпі довгий, вузький коридор, по якому пройшли спочатку гестапівці, потім Шульц у супроводі ад'ютанта й, нарешті, заарештований. Він ішов повільно, гордо звівши голову. Побачивши його, натовп подався був уперед, але, наткнувшись на есесівський заслон, знову відкотився, схвильовано загув…
«Скоріше б кінчалася ця комедія», гидливо подумав Зденек, позираючи на людей, прислухаючись до їхніх співчутливих голосів… Зненацька небо над майданом забіліло від листівок: вони кружляли в повітрі, плавно опускалися на натовп. Один з гестапівців, що йшов поруч з Михайлом, схопив листівку, розгорнув її. Зденек з цікавістю заглянув краєчком ока в листівку. «Не бійся, Михайле!» прочитав він.
Кілька листівок передали Шульцу. Він перебіг очима написи, придумані хлопчаками: «Ми тебе не забудемо, Михайле!», «Хай живе Михайло!», «Ми будемо такими, як ти!»
Шульц позеленів од люті.
— Стріляйте! — вигукнув він, тупаючи ногами. — Стріляйте в цих шибеників!
Гестапівці дали по дахах кілька черг з автоматів. З дахів доносилися свист і лайка хлопчаків, хтось пронизливо крикнув, цей крик змішався з криками людей, що були на майдані. Натовп захвилювався, жінки кинулися в під'їзди навколишніх будинків… Хлопців з дахів наче вітром здуло. Лише біля однієї з ринв повисла вниз тоненька мертва дитяча рука.
Зденек лишався байдужим до всього, що відбувалося довкола. «Швидше б кінець», знову подумав він, наближаючись до шибениці, його підштовхнули ззаду, і він зійшов на поміст. «Усе йде, як задумано… Зараз мені зв'яжуть руки…» йому зв'язали руки.
«Отже… Залишається тільки зачитати вирок… І все!» Зачитали вирок.
«Тепер усе гаразд… Ах так, мені ж потрібно ще_ піднятися на цю високу табуретку… Ну от, ритуал закінчено повністю… я, здається, поводився не так уже й погано… Зараз он з-за того будинку виїде машина… ні, мабуть, мотоцикл… З нього зійде есесівець, вручить Шульцові депешу, і я врятований… Швидше б закінчувалася ця безглузда комедія! Огидно бачити очі цих людей, сповнених скорботи й співчуття!.. Перестріляти б їх усіх! Усі вони заодно з Михайлом. Ну та я запам'ятаю їх… Запам'ятаю!»
Тут він помітив, що один з гестапівців, довготелесий, з засученими рукавами, що оголювали волохаті руки, підносить до його голови зашморг.
«Що це? — захвилювався Зденек, з тривогою позираючи довкола. — Про це ми не домовлялися. Навіщо це їм знадобилося? Для повноти ефекту? Ні, тут щось не те! Де ж ця людина, чому вона не приїжджає? Ідіоти, чого вони зарепетували! Можна подумати, що мене й справді… Чекайте ж!»
У Зденека від жаху побільшали очі, він хотів крикнути щось, але довготелесий гестапівець, накинувши на нього петлю, спітнілою долонею затиснув Зденеку рот. Шульц махнув рукою, з-під ніг Зденека вирвали табуретку, й тієї ж миті в місті пролунав оглушливий вибух такої сили, що люди на площі відчули, як здригнулася під їхніми ногами земля. Задзвеніли сотні шибок, що повилітали від могутньої вибухової хвилі. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, де саме стався вибух, і натовп на мить завмер, а потім хлинув у напрямі до фашистської казарми. Майдан спустів. Тільки труп Зденека погойдувався під охороною двох есесівців. Решта націстів, змішавшись з натовпом, кинулися до місця вибуху.