Галка - Павло Федорович Автомонов

— Ситуація, браття-кролики! — промовив Кудрявий, коли командир полку пішов. — Якщо німців батальйон, то у партизанському полку теж не більше трьохсот чоловік. Це ж не стрілецький полк, а звичайний партизанський загін.

— Усе залежить від того, як битиметься цей загін, — сказав старший лейтенант Іван. — Незручно все-таки… Підемо ми хоч утрьох.

— Так. Я з Галкою і Коропом залишуся! — погодився Кудрявий.

Сокіл, Орел і старший лейтенант Іван побігли до лінії оборони. Там лунали постріли з гвинтівок. Та ось задудоніли дружно і кулемети, автомати. Забабахкали перші міни, на які натрапили карателі. Огризалися у відповідь на партизанський вогонь німецькі автомати. Та їх одразу ж заглушували кулемети. Від стрілянини, що луною котилася по лісу, здригалося сонце, ховаючись за стовбури дерев, за гілляччям, з якого сипався від вибухів і пострілів сніг.

Галка сидів задуманий, мовчазний. От і довелося йому тримати перший зв'язок уже під акомпанемент бою з карателями Билося тривожно серце. На фронті теж доводилося працювати на рації під вибухи снарядів, мін, бомб, під тріскотняву автоматів і залпи гармат. Але тоді за спиною радиста були свої позиції, санчастина, одне слово, своя територія. А тут… Пригадав, як попереджували його, що у фашистському тилу є ще й такий засіб боротьби, як власна куля у серце в разі тяжкого поранення. У цьому теж відмінність від фронту.

За кілька сотень метрів клекотів бій. Стрілянина хвилями перекочувалася уздовж оборони. Для Галки цей бій був ніби другим фронтом. Він уявляв генерала Євстигнєєва і майора Савича, які вже читали його розшифровану радіограму.

Кудрявий поглянув на радиста, потім у бік партизанської оборони. Там стрілянина ніби вщухала. Та ось і пролунало смертельно-грізне для противника «ура». Кудрявий підвівся і полегшено зітхнув. «Таки правду говорив командир полку. Карателі нічого не відали про вогневі точки у цьому таборі й з розгону напоролися на партизанські вила. Азарт привів «лісових котів» і батальйон німецьких солдат у западню.

З бойових позицій поверталися партизани. Галка запитав в одного:

— Як там?

— Це за вами фріци приходили! Та ми їм, їдрона вош, дали прикурити.

Перед строєм партизанського полку пізнім вечором був прочитаний наказ про урядові нагороди, якими удостоєні декотрі з командирів, бійців.

Потім командування ознайомилося з листом, у якому ставилися конкретні завдання на час наступу військ Ленінградського фронту: йшлося про бойову взаємодію партизанів з регулярною армією, про посилення диверсійної діяльності підривників.

Командир десанту Кудрявий передав партизанам дев'ять парашутів, на яких опустилися люди й вантажі. Парашути будуть використані на бинти, білизну пораненим. Один парашут хлопці візьмуть із собою. Складеним уп'ятеро, ним будуть укриватися, коли спати доведеться просто неба. А Іван, як група зустрінеться зі своїми військами, подарує шматок м'якого шовку своїй Каті.

Наступного ранку партизани знову вийшли на свої оборонні позиції, готуючись відбити напад карателів. Позиції були справді надійні. Мав, виходить, підстави заступник командира полку по диверсійних діях старший лейтенант Альоша, сказавши, що це у них лінія «Мажіно».

Карателі не з'явилися ні вранці, ні в полудень, ні увечері. Мабуть, досить їм було вчорашнього. Потрібен час, щоб віддихатися — залишили ж десятки трупів на білому снігу.

Опівдні партизани ховали двох підривників-мінерів, що загинули у бою з фашистськими солдатами. Замінувати колію не вдалося.

Альоша був схвильований і знервований. Над могилами своїх бійців він лише сказав: «Прощайте, Саша і Даня, друзі мої!»

Не з'явилися фашисти й наступного дня і через три дні.

Тим часом підривники і взвод прикриття ходили на залізницю. І знову принесли трьох убитих і серед них — підривника.

І знову похорон і триразовий салют над могилою.

А Галка й Короп тим часом повідомляли Центру про рух військових частин німців у напрямку Луги і Ленінграда, про колони санітарних машин, що повзли у напрямку Пскова, про передислокацію окремих військових штабів і частин.

Ці відомості добули розвідники Кудрявого, партизанська розвідка. Кудрявий з'ясував, хто такі Сусанін і Псковитянка. Люди вони певні, на них надіятися можна, бо й чоловік Анастасії мобілізований у Червону Армію у дні оборони Луги влітку сорок першого. Кудрявий та Іван ходили на зустріч із старим Герасимом і Анастасією і принесли від них перші дані агентурного характеру.

Штаб фронту вимагав від партизанів і розвідників різної за характером роботи: перші повинні якнайбільше нищити військові ешелони противника, підривати мости на залізниці, обстрілювати колони автомашин на шосе Псков — Луга, розвідники мають вести облік руху ешелонів, автотранспорту у напрямку фронту і в тил — до Пскова. Спільним і в підривників, і у розвідників було те, що вони мали опору в особі надійних людей, які жили і служили на залізничних станціях Струги Красні, Новоселля, Торошино. Свої «очі і вуха» були і в населених пунктах на шосе Псков — Луга.

Судячи з листа від штабу фронту і Ленінградського штабу партизанського руху, переданого Кудрявим, диверсійною діяльністю у Ленінграді були ще не задоволені і вимагали її активізації. Так воно і було: поїзди і в напрямку фронту і до Пскова по Варшавській залізниці ходили по десятку-півтора. Німці встигали на фронті «латати» дірки, отримуючи боєприпаси, пальне, гармати, транспортери, іншу техніку, продовольство і навіть підкріплення у живій силі. І, як наслідок, фашистські війська мали змогу чинити впертий опір корпусам і дивізіям Ленінградського і Волховського фронтів.

Ворожі ешелони ходили, не дивлячись на те, що вночі, ранніми ранками гриміли на колії вибухи під тріскотняву кулеметів і автоматів.