"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

— Більшої допомоги.

— Я роблю все, що мені під силу.

— Коли йдеться про ваші сугубо українські цілі, — додав Релінк. — Але поки що, підкреслюю, поки що за порядок тут відповідаємо ми. Ніякої іншої влади, ніяких інших цілей і інтересів тут немає і не передбачається. Ми не будемо неввічливими, якщо зауважимо, що хтось, прикриваючись балаканиною про вірність нам і користуючись нею, як щитом, займатиметься дрібним політиканством. Ми тут єдина політика!..

Савченко зрозумів, що Релінк не жартує і, очевидно, він має щодо цього наказ начальства, інакше він не дозволив би собі все це повідомити. Вважаючи за краще скоріше закінчити розмову, Савченко сказав:

— Я думаю, що в нас відбулася добра й корисна розмова…

Релінк не дав йому договорити:

— Вона вважатиметься доброю і корисною тільки тоді, коли після неї ви і ваші люди залишите до кращого часу гру в майбутню українську державу і вже сьогодні віддасте всі свої сили на допомогу нам. Тільки через це лежить ваш шлях до тієї мети, яку ви перед собою ставите, на жаль, поки ще передчасно…

— Я добре зрозумів вас, пане Релінк, — сказав Савченко підводячись. — Не думайте, що ми не розуміємо, з якими труднощами ви зіткнулись у цій країні. Але, мабуть, іноді ми, українці, самі того не помічаючи, починаємо підкорятися простій істині, що своя сорочка ближче до тіла. Словом, я обіцяю вам максимальну допомогу, максимальну.

— Побачимо, — похмуро зауважив Релінк…

Бойовий актив комітету Савченка перейшов у цілковите розпорядження СД. Його люди брали участь у розстрілах, стали найнещаднішими катами в тюрмі і в створеному поблизу міста концентраційному таборі. Члени організації, кожен за місцем своєї роботи, стали вірними шпигунами гестапо.

У друкарні, де працював вантажником Олекса Ястребов, метранпажа, активіста українського комітету Михайла Кузьмича Кулешова, літню статечну людину, поважали усі. Було йому років шістдесят. Сивий, як голуб, але ще досить міцний, він зумів подружитися не тільки з літніми, а й з молодими робітниками друкарні. Про те, що він «український комітетчик» і платний агент СД, ніхто не знав. Його авторитет у маленькому колективі друкарні особливо виріс, коли він якось відкрито заступився за складача Кирєєва, якого запідозрили в крадіжці паперу.

Після того, як у місті з’явилися листівки, видрукувані друкарським шрифтом, гестапівці почали старанно стежити за друкарнею. Підпільники, які мали зв’язок із складачем Глушковим, розуміли, що гестапо зацікавиться друкарнею, і на деякий час обірвали ланцюжок зв’язку. Біда була в тому, що першим з Глушковим ще восени встановив зв’язок Ястребов, згодом він передав цей зв’язок підпільникам. Глушков пам’ятав, звичайно, що все почалося з Ястребова, і вперто називав його «хрещений». Робітники друкарні цікавилися, чому він так називає вантажника. Він пояснював це дуже незграбно… Тепер Глушков дивувався, чому підпільники обірвали з ним зв’язок і майже щодня питав Ястребова: «Чого ж вони більше не показуються?» Той відповідав: «Не знаю», — і кожного разу втовкмачував йому, що він до тих людей не має ніякого відношення. Глушков був людиною доброю, відданою, але, на жаль, погано розбирався у всіх тонкощах конспірації.

А Кулешов тим часом уже давно звернув увагу, що між складачем Глушковим і вантажником Ястребовим існує якийсь зв’язок, а не просто знайомство, тим більше, що по роботі вони зовсім не були зв’язані. Він уважно стежив за ними, але довго нічого особливого помітити не міг. Та коли Савченко зажадав од своїх людей, щоб ті активніше розшукували червоних і пообіцяв за це велику нагороду, Кулешов вирішив свої невиразні підозріння видати за упевненість в тому, що шрифти з друкарні виносив складач Глушков і вантажник Ястребов.

Їх арештували, і Глушков, не витримавши катувань, признався, що крав шрифти для підпільників. Однак нікого з тих, кому він ці шрифти передавав, не знав і назвати їх не міг. Але він сказав, що зв’язав його з підпільниками вантажник Ястребов.

Що після цього перепало на долю Олекси Ястребова, можна тільки уявляти і схилити голову перед його мужністю: він нікого не виказав.

Коли Ястребова арештували, Шрагін об’явив по групі стан тривоги і наказав припинити на деякий час будь-яку діяльність…

Протягом цих двох неспокійних тижнів, поки стало відомо, що Ястребов і складач Глушков страчені, працював тільки Володимир Величко. «Впровадження» його в церкву пройшло успішно. Величко швидко знайшов спільну мову з таким же липовим, як і він, попом Савелієм, і той звалив на нього не тільки всі церковні справи, але й примусив переписувати начисто і підшивати в папки фінансову звітність комітету націоналістів. Отут і довідався Величко про те, що метранпажу друкарні Кулешову за розпорядженням СД видали велику грошову премію. Все стало ясно…

В суботу після вечерні «отець» Савелій сказав Величку, що завтра вранішня служба відміняється, в церкві відбудуться збори українського активу і їм обом доведеться реєструвати присутніх на зборах.

— Біля входу поставимо стіл, і щоб ні один не випав із списку, — наказав «отець» Савелій.

— А чого так строго? — наївно поцікавився Величко.

— Чого, чого? — вищирився «отець» Савелій. — На восьму ранку будь тут, і вся розмова!

— Бути так бути, — ображено відізвався Величко і зітхнув. — Хотілося в неділю хоч випити спокійно — і ось на тобі.

Величко знав, чим зацікавити «отця» Савелія. Почувши про випивку, піп пожвавішав:

— А що в тебе є?

— Сльоза божа, — сумно відповів Величко.

— Брешеш!

— Дев’яносто градусів, як у аптеці.

— А якщо ми сьогодні на двох приймемо?

— І обидва завтра спатимемо на реєстрації? — все ще ображено і