Галка - Павло Федорович Автомонов

— Ідуть! Ідуть анцихристи!.. — вигукнув Орел.

— От і попили чайку! — з жалем і тривогою в голосі сказав Короп.

Галка здригнувся. Всі його думки розвіялися, як дим, що піднявся угору. Він вийняв з торбиночки дві гранати-лимонки, погрів на вогні віхоть і витер ним ствол автомата.

Штаб Ленінградського фронту остаточно відкориговував план бойових дій на повну деблокаду Ленінграда й на розгром 18-ї армії німців з групи «Північ». Підготовка до розгрому сил противника розпочалася ще в жовтні сорок третього року. Вже тоді командування розробило два варіанти операції: «Нева-1» і «Нева-2». Перший розрахований на випадок відходу частини військ противника на інші ділянки німецько-радянського фронту. Таке можливе після провалу німецької операції «Цитадель» на Курській дузі, після здобуття українськими фронтами стратегічних плацдармів на правому березі Дніпра. Однак бої на Україні вже у листопаді й грудні характеризувалися дедалі відчутнішим опором противника.

А на захід від Києва німці здійснили контрнаступ і захопили Житомир. Виходило, сил у німців ще досить, щоб стримувати наступ радянських військ.

Операція «Нева-2» передбачала необхідність прориву сильної оборони німців під Ленінградом. Та, судячи з розвідувальних даних, що потрапили з німецького тилу до начальника розвідвідділу, командування німців не збиралося відводити дивізії від Ленінграда на інші фронти.

Начальник розвідвідділу штабу фронту працював по вісімнадцять годин щодня. Русяве волосся поріділо, обличчя зблідло, великі очі глибоко позападали. Шість-сім годин сну часто переривалися безсонням. Коло питань, за які відповідав перед штабом фронту, перед командуючим генералом Говоровим, перед Ставкою, широка агентурна розвідка, партизанська боротьба, безпосередня участь у розробленні операції «Нева-2». Хто-хто, а розвідка завжди повинна дати відповідь командуючому на питання, які стосуються ворожих армій. І кому-кому, а генералові розвідки чи не найбільше і доводиться на нарадах говорити про найскладніше, яким є дислокація військ противника і їхні наміри в найближчі часи…

Розвідку генерал-майор очолює з перших місяців війни. Працював на цій посаді і тоді, коли Північно-Західним, а потім Ленінградським фронтом командував маршал Ворошилов і коли Сталін у вересні сорок першого прислав генерала армії Жукова на місце Ворошилова, щоб ужити невідкладні заходи у зміцненні оборони міста і таки не пустити гітлерівські війська в місто.

Жуков був різким і нещадним до генералів і полковників у штабі. Він вимагав від усіх військових докладного знання обстановки і свого діла, відчуття відповідальності. Тільки в розмові з секретарем ЦК ВКП(б) Ждановим ставав м'якішим і, висловлюючи якусь ідею, план, мовби запитував: «Ви, Андрію Олександровичу, теж такої думки?» Генерал розвідки знав, що ота суворість Жукова непоказна, як у декотрих вищих військових командирів, котрі перед підлеглими удають із себе полководця Суворова. У Жукова суворість продиктована самою обстановкою на фронті, великою й особистою відповідальністю за свої діяння у цій тяжкій війні, перед історією, яка нікому не простить неуцтва в питаннях військової стратегії і тактики, слабодухості, нерішучості, підлабузництва й окозамилювання.

Тому серед перших, з ким вів розмову новоприбулий командуючий Ленінградським фронтом генерал Жуков, був і начальник розвідвідділу.

— Чи є у розвідників рації? — насамперед спитав Жуков.

Петро Петрович назвав кількість радіостанцій, а Жуков відповів:

— Не густо! Невже гадаєте виконати свої обов'язки перед фронтом, ждучи посильних з глибокого тилу?

— Ми все зробимо, щоб рацій було більше, щоб удосконалити шифрування радіограм і прилучити до розвідки партизанів! — пообіцяв Петро Петрович і виклав заходи, які поліпшать розвідку в недалекому майбутньому.

Іншим разом він отримав по радіо надзвичайно цінну, звістку. Щоправда, сигнали тої рації ледь були чутні, напевне, «видихлися», анодні батареї. З радіограмою генерал прийшов до Жданова. «Від Красногвардійська на Лугу, і далі на Псков по шосе проходять колони німецької мотопіхоти і танків, Андрію Олександровичу!» — сказав Петро Петрович діловим і спокійним голосом. «Не може бути!.. — підвівся з стільця Жданов. — Невже Гітлер відкинув намір штурмувати Ленінград?..» — «Це я не стверджую, — стримано відповів головний розвідник штабу фронту. — Більше того, розвідники з 8-ї приморської армії взяли папери в убитих німецьких солдатів під Петергофом, які два дні тому були під Пулковим і під Гатчиною — Красногвардійськом. Німці можуть спробувати міцність нашого Оранієнбаумського плацдарму». — «Якщо Гітлер перекидає війська, то куди?» — запитав Жданов. «Передусім про це треба повідомити Москву. Але таке повідомлення неодмінно погодити з Георгієм Костянтиновичем!..» — «Жукова зараз нема. В укріпрайоні. Прибуде пізнім вечором! Де ж опиняться ті військові частини, помічені вашими людьми на шосе Луга Псков?.. Невже це правда? — все ще дивувався Жданов, бо ж надто складна обстановка створилася навколо Ленінграда. — Таки відчув Гітлер і силу наших контратак, і залізну міць нашого міста, і нашу рішучість стояти до кінця!..» — «А територія України, за винятком Донбасу, вже окупована фашистами. Цього Гітлер досяг, знявши з групи «Центр» 2-гу армію і 2-гу танкову групу, тобто 25 дивізій. Уже четвертий місяць війни. Мабуть, Гітлер хоче повернути групі «Центр» свій борг. Про це й засвідчує рух танків і мотопіхоти в напрямку Пскова. Але це моє припущення, Андрію Олександровичу. Це ще треба перевірити розвідкою нашого Генштабу.

Тої осінньої ночі 41-го Петра Петровича викликав Жуков. «Підготовлене повідомлення для Москви про рух мотоколон і танків на Псков?..» — запитав командуючий фронтом. «Так. Ось воно» — подав генерал аркуш паперу. «Передавайте. Ці колони німців уже засікли розвідники, які діють у тилу групи «Центр». Але це ще не означає, що нам на Ленінградському полегшає. І вже напевне Москві буде тяжко! — мовив задумливо генерал Жуков і до Петра Петровича: — Одна рація під Псковом, друга під Вітебськом просигналили про ті ж самі військові колони, і вже можна прочитати контури нової операції ворога. Що то означає, коли є радіо у наших розвідників!»

Слова ці завжди пам’ятає генерал. Радіосигнал з-під Пскова восени сорок першого був чи