Таємні стежки - Георгій Михайлович Брянцев

— Я добре обдумаю все і дам вам пораду, як діяти, — тихо сказав Микита Родіонович, щоб закінчити розмову.

Тряскіна кивнула головою.

XIII

Після втечі з табору Повелка сховали у Заболотька. Будинок Заболотька стояв на околиці і не викликав підозрінь у окупантів. Мати Бориса Заболотька — вдова

Ганна Василівна — працювала прибиральницею в комендатурі, а сам Борис — електромонтером в управі.

У п'ятницю ввечері в будинок Заболотька прийшов Тризна. Обговорювали те ж саме питання — про висадження в повітря електростанції. Здійснення наміченого плану зривалося з причин, незалежних від підпільників. Повелко ніяк не міг удень потрапити на подвір'я електростанції, а без нього не вдавалося знайти місце виходу шнура. Борис Заболотько, як монтер управи, бував на станції і двічі намагався розшукати те місце, але марно.

Справа в тому, що від вибухової речовини, закладеної глибоко під майданчики і фундаменти основних агрегатів станції, свого часу був протягнутий детонуючий шнур, його поклали в ізоляційну трубу, яка не псується, вивели назовні крізь глуху стіну електростанції на відстані півметра від землі. Оцей кінець шнура і потрібно було знайти.

— Самі зрозумійте, — виправдувався Заболотько, хоч його ніхто і не думав звинувачувати, — не дуже зручно виходить: двічі з'являвся на станції. Можуть помітити….

— Не годиться, хитав головою Тризна.

— Ну, першого разу я ще зміг на стіну подивитися, а вдруге… не вийшло: люди ходять. Якби вночі, тоді інша справа.

— Значить, нічого не помітив? — спитав Повелко.

— Нічого. Відміряв від рогу, як казали, рівно вісім кроків, оглянув усі цеглини в стіні…

Повелко обома руками пошкріб підстрижену потилицю. Ні, він не помилився — рівно вісім кроків від рогу і восьма цеглина від землі.

— Може, там снігу намело? — висловив припущення Гнат Несторович.

— Снігу багато. Дуже багато, — сказав Заболотько, наче шукаючи виправдання.

Повелко, роздумуючи, похитав головою:

— Снігу дійсно навалило силу-силенну. Від землі, можливо, шнур на рівні восьмого ряду цеглин, а от від сніжної кучугури…

Гнат Несторович, що, як звичайно, ходив по кімнаті, зупинився перед товаришами, схрестив на грудях руки і після невеликої паузи повільно сказав:

— Заболотька більше не можна посилати на станцію. Треба придумати щось інше.

Що «інше», Тризна так і не сказав. Настала тиша.

Вітер сердито завивав у комині, пробивався, з димом через палаючу грубку в кімнату. Слабеньке полум'я двох недогарків свічок коливалося, на обличчях танцювали тіні.

— Не може бути! — Повелко стукнув кулаком по столу. Полум'я здригнулося. — Невже відмовимося від плану? Вибрався з табору, а допомогти справі не можу!

Раптом у вікно хтось постукав.

Перезирнулися. Заболотько дав знак Повелку, і той миттю зник у кухні. Стукіт повторився.

— Піду, — сказав Заболотько. — Не хвилюйтеся, — додав він, одягаючи пальто й шапку.

Гнат Несторович сів за стіл.

У передній залунали кроки, почулася голосна розмова, і до кімнати зайшов, увесь запорошений снігом, старий Заломін.

Тризна мимоволі полегшено зітхнув. Але сказав, незадоволено похитавши головою:

— Носить тебе лиха година! Попереджали ж, що треба відсидітись, а ти ходиш.

Після визволення Повелка Заломін відразу перейшов на нелегальне становище.

— А я обережно, з оглядкою, — відповів Заломін, старанно струшуючи рукою сніг з подертого кожушка. — Не розумію я, чи що?

Повернувся Повелко. Він радо обняв старого:.

— Що чувати про табір?

Заломін розповів, що всі бочкарі «дістали відставку», їх не допитували, але саме ця обставина викликала підозру. Можливо, фашисти щось затівали.

Заломін сів за стіл і вийняв з кишені кисет.

— Я сьогодні спробую зовнішність собі трохи попсувати. Так буде краще, — посміхнувся він.

— Як це — попсувати? — зацікавився Повелко.

— Та так… Поголю начисто голову, вуса, бороду, та й брови за компанію. Бог дасть, згодом відростуть.

Він поволі крутив цигарку. Великі, обвітрені, в шрамах і саднах пальці його діяли впевнено. Помовчавши, він спитав:

— Ну, а ваші справи як?

— Справи погані, — коротко кинув Гнат Несторович.

— Що таке?

Тризна стисло розповів про становище.

— Виходить, уся справа в Повелку? Як потрапить він на подвір'я електростанції, то й діло буде зроблене?

— Виходить, що так.

— Ну, гаразд, радьтесь, а я піду… — Заломін несподівано встав і почав одягатись.

На другий день на квартиру Ожогіна і Грязнова знову прибіг переодягнений жебраком Ігорьок. Коли Ожогін виніс йому шматок хліба, хлопчик поспішно передав, що у Заболотька Микиту Родіоновича чекають Ізволін і Тризна.

Як і раніше, Грязнов пішов за Ожогіним для того, щоб виявити можливе стеження.

Через двадцять хвилин Ожогін уже стукав у вікно знайомого будинку.

Виявилося, що переполохав усіх старий Заломін. Він з'явився до Тризни годин зо дві тому чисто виголений і запропонував «скликати всіх», бо він «буде доповідати раціоналізацію». Довелося скликати.

— А де ж він сам? — спитав Микита Родіонович.

— Побіг щось уточнювати, зараз повернеться.

Заломін прийшов через кілька хвилин.

— Роздягатись не буду, часу обмаль, — почав він, ні з ким не привітавшись. — Так… Що я безробітний, усім відомо?

— Ну? — Тризна здивовано підняв брови, не розуміючи, до чого веде старий.

— Дві бочки у мене управа конфіскувала, а дві залишила, — сказав Заломін.

Усі здивовано перезирнулися. Тризна закашлявся і вийшов.

— Почекаємо трохи, — продовжував Заломін. — Нехай віддишеться: — І він байдуже почав попихкувати цигаркою.

Запанувала тиша.

Нарешті повернувся блідий Гнат Несторович. Від приступу кашлю очі в нього зробилися червоними і наповнилися сльозами, він весь час витирав їх хусточкою.

Заломін скрушно похитав головою і знову заговорив:

— А поки що і коні, і дві бочки вдома.

Нервовий Тризна не витримав:

— Що ти мелеш? Де твоя раціоналізація?

Заломін несподівано голосно розсміявся:

— Зараз і раціоналізацію викладемо. Розвідку я недаремно зробив. Електростанція вже місяць як заявку подала в управу на очистку. Раз! — Він загнув один палець. Обличчя у всіх витягнулися. — А ми візьмемо з Повелком та вночі і приїдемо до них. Два. — Він загнув другий палець. — Вночі ніхто перевіряти не буде. Три… Завтра у мене все можуть відібрати дочиста. Чотири… Значить, не зівай, Хомко, на те ярмарок! П'ять. Ось вона і раціоналізація!

В першу мить від подиву і несподіванки ніхто не промовив ні слова. Потім Повелко кинувся до старого, притис його голову до грудей і поцілував.

Заломін зніяковів і часто закліпав очима.

Ожогін підійшов до старого, міцно потиснув йому руку. Старий розчулився, губи у нього затремтіли, і скупі сльозинки покотилися по грубих обвітрених щоках.

— Старий кінь борозни не псує, — так кажуть, батьку? — спитав Заломіна Микита Родіонович.

— Так, синку… І ще кажуть: «Або пан, або пропав». Тільки от що… Діло треба починати зараз, у мене все готове. На