Козацький оберіг - Дмитро Білий
До арки залишилося ще два стрибки.
Не встиг Данько відчути під ногами підлогу, як козак вихопив з-за пояса тяжкий пістоль і пожбурив його вперед. Від удару списом пістоль розлетівся на дрібні дерев’яні та залізні деталі.
Данько знову підстрибнув, підхоплений могутньою рукою козака, але якось незграбно приземлився. Нога його підвернулася.
— Стрибай! — крикнув Голота, побачивши, що хлопець на якусь мить завагався. Данько почув, як за спиною зі сталевим ляскотом вихоплюється спис. Голота з усієї сили смикнув хлопця. Данько закричав і, немов куля, вилетів зі свого місця. Почувся тріск — права холоша полотняних штанів хлопця, пронизана списом, роздерлася до коліна. Але тепер списи їм не загрожували. Козак і хлопчик опинилися всередині арки і, тяжко дихаючи, впали на холодну кам’яну підлогу.
Глава 13. Місток над безоднею
Декілька хвилин Данько й козак Голота сиділи на підлозі, віддихуючись. Нарешті козак піднявся і з жалем озирнувся назад.
— Ой, славний пістоль був, — промовив він, — але добрій справі востаннє послужив. Ну що, козаче, вирушили?
Данько мовчки кивнув головою. Після всього пережитого він готовий бути піти за козаком хоч на край світу. Голота взяв смолоскип і пішов уперед. Данько з побоюванням озирався на стіни, — а раптом там знову з’являться жахливі «списи Одіна»?
Вони йшли довгим вузьким тунелем, що вів, звиваючись, кудись униз. Полум’я смолоскипа зменшилося і, блимаючи, ледь світилося. Данько відчув, що йому нічим дихати. Він, мов риба, ловив ротом повітря. Обличчя козака Голоти зблідло і вкрилося потом. У хлопця закрутилася голова, перед очима поплили сріблясті кола. Йому здавалося, що підземні ходи набагато довші, ніж площа замку. І що цей тунель ніколи не закінчиться.
Але тунель скінчився.
Вони стояли на невеличкому виступі над проваллям, дна якого не було видно. Козак і хлопчик опинилися у величезній печері, що здавалася безкінечною у слабкому світлі смолоскипа. Під ногами друзів починалася вузька кам’яна доріжка, що вела кудись у темряву. Данько й Голота застигли на місці. Козак опустив смолоскип. Просто під ногами Данька темніли висічені в камінні заплутані знаки. Подібні до тих, що він уже бачив у залі з кістяками.
Козак Голота уважно роздивлявся їх, намагаючись розібрати зміст. Він підняв голову, подивився на Данька і промовив:
— Тут написано — «Пройде той, кому призначено пройти і провести за собою інших».
— Мабуть це я, — несподівано для себе сказав Данько.
Козак Голота уважно дивився на нього. Потім він витягнув шаблю. Її лезо зблиснуло страхітливим полум’ям. Голота поставив шаблю на перший камінь доріжки і злегка натиснув. Здавалося, камінь був нерухомий. Тоді козак натиснув двома руками, і камінь, м’яко піддавшись, раптом провалився кудись вниз. Так несподівано, що козак втратив рівновагу й ледь утримався на місці. Через мить камінь виринув знизу і знов зайняв своє місце на тонкому містку.
Запала мовчанка.
— Я піду, — рішуче промовив Данько, — здається, цей місток тільки мою вагу витримає.
— Ну, що ж, помагай тобі Боже, козаче, — сказав Голота і протягнув хлопцеві смолоскип.
Повітря в печері було холодне й вологе, брак кисню тиснув на груди. Данько розвів руки і, балансуючи, обережно ступив на каміння. Перший, другий крок… Данькові здалося, що кам’яна кладка під ногами ледь помітно тремтить. Він ішов прямо, старанно намагаючись дивитися під ноги, а не в провалля. Хлопцеві здавалося, що у світі залишилися тільки він та ця кам’яна кладка; що він так і буде йти до безкінечності по хисткому містку, доки не зірветься в бездонну прірву. Відверто кажучи, Данько для більшої впевненості просто поповз би по містку. Але каміння було настільки вузьке, що на ньому відносно впевнено могла стати тільки одна нога.
Декілька разів хлопець завмирав, ледь балансуючи на кладці та ловлячи руками повітря, але, відновивши рівновагу, уперто крокував далі. Данько намагався не думати, що там внизу. Мінливий вогонь смолоскипу ніби замикав хлопця у світле коло, до якого упритул підступала зловісна темрява. Вона притягувала до себе, Данькові навіть здавалося, що він чує її шепіт: «Облиш усе це, ти все одно зірвешся, іди до мене, скільки вже тобі можна йти невідомо куди й невідомо для чого?»
Але Данько наполегливо йшов далі.
Нарешті в полум’ї смолоскипа Данько побачив перед собою кінець кладки, що впиралася в широкий виступ. Бажання піти швидше охопило його серце, але хлопець стримався. Данько зробив ще кілька обережних кроків. До виступу залишався лише один крок, і тут якась тінь вихопилася з темряви і пронеслася над смолоскипом.
Данько сахнувся вбік і захитався на одній нозі. Друга нога опинилася над прірвою. Хлопець замахав руками, намагаючись спертися на повітря. Смолоскип випав з його рук і полетів униз, освітлюючи прямовисні стіни прірви. Вогник летів униз дуже довго, аж доки не став зовсім маленьким та зблиснувши востаннє, згас.
Важча та менш гнучка людина сторчма полетіла би в безодню, але легкий Данько дивом віднайшов рівновагу і, зробивши швидкий крок уперед, опинитися на виступі. Тепер хлопець був у цілковитій темряві. Знесилений, він ліг на холодний виступ. Віддихавшись, Данько спробував рукою намацати кладку, по якій він щойно пройшов, але її не було! Як тільки хлопець ступив на виступ, місточок опустився вниз і зник десь у безодні.
Здалеку почувся голос Голоти, рознесений гулкою луною:
— Данько, як ти?
Хлопець ледь зміг перевести дихання, горло його стискалося від хвилювання.
— Добре! — ледь знайшов він у собі сили крикнути у відповідь.
— Спробуй знайти якийсь знак! — луною докотилося до нього.
Данько підвівся. Простягнувши перед собою руки, зробив кілька кроків, подалі від містка. Раптом хлопця пронизала думка, що перед ним знову може бути прірва. Він перелякано застиг на місці. Просуватися уперед він вирішив потроху, виставивши уперед руки та перевіряючи ногою наявність тверді.
«Знак, знак, яким має бути знак?» — напружено думав він. І тут руки хлопця уперлися в стіну. Через кілька хвилин у Данька не залишилося жодних сумнівів: ця стіна глуха. Назад він теж не міг повернутися. І тут Данько побачив відблиски на стіні, наче від дорогоцінного каміння. Здається, козак Голота розпалив смолоскип і далеке світло від нього якимось дивом змогло відбитися прямо перед хлопцем. Данько простягнув руку й торкнувся вогників. Пальцями він відчув гладку поверхню блискучих камінців, вмурованих у стіну перед ним.
Між камінцями була
