Королеви не мають ніг - Володимир Нефф

винести свій рішенець, я хотів би підкреслити, що зовсім не жадоба влади спонукала мене домагатися герцогського трону, а переконання, яке я проніс через усе своє життя, що розум, справедливість і правда – це не порожні слова, а святі й дієві принципи; підняті з грязюки, куди їх було затоптано, вони здатні вивести людство з того мороку, в якому воно блукає з незапам’ятних часів. І поки я виконуватиму свої обов’язки правителя, я хочу бути захисником і втілювачем у життя цих трьох принципів, щоб моя Страмба стала їхнім оплотом і явила цілому світові взірець, який надихає людей, робить їх досконалішими й кличе за собою. Один із моїх попередників нібито проголосив, що він могутніший за Бога, оскільки Бог не може чинити несправедливості, тим часом як він може робити все, що йому заманеться. Що ж до мене, то я якнайрішучіше відкидаю цю точку зору й, навпаки, хочу бути покірним слугою справедливості, розуму й правди. Певна річ, я усвідомлюю, що ці й подібні до них слова проголошувалися вже незліченну кількість разів і щоразу без належного результату, бо залишалися тільки словами – за ними не йшла дія. Тепер мені вперше випала нагода втілити в життя свої переконання, і я хочу скористатися цією нагодою. Ви кажете, що чекали від мене оголошення загальної амністії. Ні, шановні, ви не дочекаєтесь від мене дешевих і гарних жестів, бо дешеві й гарні жести – привілеї тиранів. Я хочу правити в згоді зі своїм сумлінням, зовсім не зважаючи на те, що справедливість, якщо вона варта називатися справедливістю, не знає жалю до тих, хто сам був безжальний до інших, що правда часто буває страшна, а розум доходить висновків, кричущо нестерпних. Виходячи з цього принципу, я наказую: Алессандро Барберіні, ініціатора зради, більше того – вбивцю свого командира, капітана д’Обере, колесувати, а його шістьох помічників – повісити.

У залі запала така тиша, що стало чутно, як шашіль точить старі лави, де повсідалися мудреці. Оскаржені юнаки були такі приголомшені, що спочатку навіть не повірили, що Петр ці свої грізні слова вимовив цілком серйозно. Першим отямивсь Алессандро Барберіні.

– Змилуйтесь! – вигукнув він плачучи і впав навколішки. – Синьйоре, мені тільки шістнадцять років!

– Це я вже чув, – сказав Петр.

– Не забувайте, ваша високосте, що я врятував вам життя!

– Це не дає тобі право вбивати інших, – відповів Петр.

– Я також був першим, хто назвав вас високістю, – ридав Барберіні. – І ви пообіцяли мені, що ніколи цього не забудете.

– Твоя правда, я тобі це обіцяв, – відповів Петр після короткої паузи, трохи збентежений. – Гаразд, я помилую тебе, ти не будеш колесований, тебе повісять так само, як твоїх друзів. – І, обернувшись до мудреців, провадив далі: – Синьйори, я не хочу чинити як самодержець, а тому ладен вислухати все, що ви бажаєте сказати про мій рішенець.

– Дякуємо вашій високості за те, що ви зволили зважити й на нашу думку, – мовив Джербіно, наче гребенем, розчісуючи широко розчепіреними пальцями свою гарну леонардівську бороду. – Та перше ніж це станеться і ми висловимо вашій високості все, що нас гнітить, я пропоную вивести з зали оскаржених дітей і далі розгляд цієї справи проводити за зачиненими дверима.

– Згоден, – сказав Петр.

Коли гвардійці вивели перуджанців, які плакали й опиралися, аптекар Джербіно мовив таке:

– Ваша високосте, ви, напевне, звернули увагу, що наш голова дон Тімонель кілька разів нагадав про юний вік оскаржених хлопців. Це тільки здається зайвим, бо якщо страмбський кодекс, – і про це вже згадувалося, – за крадіжку курки визначає смертну кару через повішання, то він нічого не говорить про вік злочинця. Однак ми дуже добре знаємо, що дон Тімонель мав на увазі не вік оскаржених, а зовсім іншу, вельми важливу обставину, про яку він не хотів при цих дітях говорити на повен голос, а саме: оскаржені – громадяни не Страмби, а Перуджі. Так, доне Тімонель?

– Так, достеменно так, – закивав головою дон Тімонель.

– Не розумію, – знизав плечима Петр. – Невже перуджанцям дозволено безкарно убивати і зраджувати?

– В Перуджі – ні, – відповів аптекар Джербіно. – Але якщо перуджанець постає перед страмбським судом, то не завадить врахувати, що Перуджа – багата, сильна і войовнича, а Страмба, яка постійно з нею на ножах, слабка і в даний момент геть виснажена фінансово. У нас і так будуть ускладнення через те, що горяни вбили дев’ятьох юнаків з віроломного почту вашої високості. Через те ми вважаємо за потрібне проявити добру волю щодо Перуджі, тільки формально покаравши вцілілих і відіславши їх додому. В своїй блискучій промові ваша високість кілька разів покликувалася на розум і підкреслювала, що на своєму високому посту правителя і голови держави ви маєте намір керуватись розумом – повсякчас і неухильно; через те я й питаю: чи буде розумним з нашого боку зайвий раз дражнити осине гніздо?

– Те, що ви називаєте розумом, я називаю обережністю і боягузтвом, – відповів Петр. – Коли справа доходить до конфлікту між розумом і справедливістю, то це означає, що або з розумом, або зі справедливістю щось не гаразд. Ви вважаєте розумним залишити злочин без покари, щоб Перуджа на нас не розгнівалася; я вважаю це нерозумним, бо злочин, залишений без покари, спонукає до нових злочинів. Що ж до багатої і сильної Перуджі, то в мене про неї зовсім протилежне враження: це місто розділене на два непримиренних табори, і там от-от спалахне бунт. Синьйори, я відмовляюсь вести далі обговорення: або ви приймаєте мій присуд без дальших дебатів, або я ще сьогодні оголошу народові Страмби про своє зречення престолу й про причини цього зречення.

Сказавши це, Петр підвівся і вийшов, лишивши за своєю спиною дванадцятьох розгніваних мудреців.

Perusini superbi