Галка - Павло Федорович Автомонов

Після нападу на Шернера нас врятувало те, що ми зустрілися з групою Балтійця. Загибель обох груп була б неминучою, бо Шернер наступного дня послав дві тисячі солдатів на ліс, з якого він був обстріляний. Кожен метр того лісу можна промацати такою кількістю солдатів. Виходи в усіх трьох напрямках шосейних доріг, що сходилися у Кулдизі, перекрито засадами з кулеметників і автоматників. Кільце замкнулося залізно.

У пошуках підходящого місця, щоб переждати грозу, нас шестеро (Кудрявий, Латиш, Короп, Орел, Август і я) натрапили на невідомих людей, озброєних російськими і німецькими автоматами, зодягнутих хто в що.

«Стійте! Стрілятимем! Хто ви?..» — озвався Балтієць.

Такими ж вигуками відповіли Орел і я, бо були найближче до чужаків.

Пауза тривала доти, поки нарешті від них не вийшов наперед чоловік, поклавши свій автомат, і не сказав: «Ми парашутисти. А то ви на шосе концерт улаштували?»

Так стрілися групи Кудрявого і Балтійця.

Того ж дня з хуторів надійшли тривожні вісті: німці стягують сили для облави, захоплюють хутори, беруть під кулеметно-автоматний контроль дороги. Двадцять п’ять бійців Балтійця і Кудрявого у безвиході.

Щоб вийти з такого критичного становища, ми вирішили зайняти позиції біля хутора, захопленого фашистами, — і огорожі для худоби. Навряд чи збагнуть німці, що парашутисти прийшли рятуватися до них. Солдати, що окупували хутір, до якого було від загороди, де ми причаїлися метрів з триста, горланили, готуючи їжу, а коли залишали хутір — крайній пройшов за десять кроків від парашутиста..

Групи Балтійця й Кудрявого поповнилися: прийняли двадцять місцевих хлопців-латишів і колишніх червоноармійців які втекли з німецького полону. Тепер нас — як у тій пушкінській казці: тридцять три богатирі.

З Великої землі прислали автомати. Наша вогнева міць становила три кулемети і двадцять п’ять автоматів. Решта бійців озброєна трофейними карабінами і шмайсерами.

Кудрявий віддав свої теплі онучі Юхану, бо той частіші виходить з табору, а з Коропом помінявся чобітьми: віддав вітчизняні, а собі взяв хромові, хоча за таких умов та ще пізньої осені хромові, зовсім не придатні.

У кожної людини в житті є друзі. Однак у нашому житті друзів більше, ніж будь-де. І одним із перших друзів я вважаю нашого командира.

Сьогодні у Кудрявого іменини — виповнилося 24 роки.

Обід маємо дуже скромний.

Щодня передаю по дві радіограми.

Ще вранці люди з хутора Озолмуйжа попередили, що проти нашого розвідзагону готується каральна експедиція. Знову сили карателів — дві тисячі солдатів, команди межа кеті й айзсаргів. Всі хутори вже заблоковано, дороги перекрито кулеметними точками. Ми на волосинці від знищення.

Балтієць і Кудрявий запросили парашутистів на раду. Одної голови тут мало. Іншого виходу нема — треба знову знайти позицію у присадибному ліску, недалечко від хутора, який уже захоплений німцями. Звичайно, можна сховатися в болоті, німці туди не підуть, бо ж температура — 10. Але хто тоді буде нас, простуджених, лікувати?..

Весь день лежали в обороні. Кожен був готовий, можливо, до останнього бою у цій війні. Та обійшлося. Ввечері загін будував житла — дуже похолодало. Викопали невеличкі ями, завглибшки у два штихи, посередині ставили стовпчики, з'єднували їх сволоками на висоті метра. На сволок клали жердини, що кінцями спиралися на краї ям. Потім зверху накладали ялинових гілок, встеляли покрівлю дерном, і хижа на шість-вісім осіб готова. У такій хаті можна навіть сидіти.

Опівночі в землянці нашої десантної групи повно людей. В ці останні години сорок четвертого року всі хотіли бути разом. Нема зараз ні хліба, ні м'яса, ні чарки. Є лише сім'я бонових побратимів.

Радіо принесло радісну звістку: Перший Український фронт рушив у наступ із Сандомирського плацдарму. Попереду Варшава, а там і земля фашистської Німеччини. Наш загін продовжує бойову роботу: стежить