Спалені обози - Євгеній Григорович Куртяк
— Які там ворожі банди! — Шаманек поморщився. — Якщо це ворожі банди, то чому ж Петлюра здцр їм Проскурів?
— Хоч би Кам’янця-Подільського не захопили…
— Петлюра переконаний, що з появою на Поділлі нашої армії ситуація круто зміниться. Отож ставить за мету: наддніпрянцям утриматися до приходу Галицької Армії і залишити для її розташування вільний терен.
— Отже, об’єднання обох армій неминуче?
— Я — за спільні дії, а не за об’єднання, і ми з вами, пане генерале, вже не раз про це говорили, — в голосі Шаманека було якесь незадоволення. — Не можна в одну клітку кидати пса і кота…
— Але так чи інакше, а з більшовиками воювати доведеться. Ви ж бачите, як це гостро підкреслює отаман Тютюнник.
— Отаман Тютюнник… Як міг Петлюра віддати штаб армії в руки людини без вищої освіти, військового стажу — в голову не вкладається!
— До речі, я повідав вам, що мені казали про Тютюнника? Але не цього, Василя, а Юрка — того, що прийшов на поміч Петлюрі.
— Не пам’ятаю. Здається, ні.
— О, це потішна історія, — лице Тарнавського на якусь мить розпогодилося. — Виявляється, Юрко Тютюнник возить з собою півметровий портрет Наполеона і чіпляє його поруч з дзеркалом, щоб порівнювати своє обличчя з обличчям імператора… А коли дзеркало зраджує, кричить до джури-ординарця: «Скажи, Василю, на кого я схожий, тільки правду кажи!» — «На того єнерала, що на стіні». — «Гм-гм… Буває, буває…» Один раз мав необережність поспитати свого помічника, полковника: «Яка різниця між мною і Наполеоном?» — «То Наполеон, а ви — Юрко Тютюнник…» Отака петрушка… Людина він, кажуть, хоробра, відчайдушна, з розмахом.
— Зате, чув я, з апломбом. Для армії — то зле.
— Зустрінемося — побачимо, — лице Тарнавського знов затьмарилось.
— Тату, а хто твій улюблений полководець?
— Я не збирався бути полководцем… Не доріс.
Помовкли. Генерал Тарнавський занурився в роздуми, бо не обійтись без сутички з більшовиками. Вперше Галицька Армія зіткнулась з Червоною Армією ще в половині квітня, коли та, переслідуючи війська Директорії, дійшла до Збруча. Цей новий фронт було названо Східним. Його обсаду творила група отамана Ляєра в районі Підволочиська і дві групи отаманів Шандрука і Шаповала на просторі Гусятин — Кудринці. А з початком червня Дієва Наддніпрянська Армія рушила з Волині на південь і здобула район Проскурова. Водночас групи Шандрука і Шаповала опанували район Кам’янець-Подільський — Ярмолинці,— саме на нього тепер тиснуть більшовики.
Так, — мислив Тарнавський, — з ними, певно, доведеться битися… Але як поєднати наші обидві армії? Вони такі різні…
Справді, різні. Галицькій Армії, як згодом напишуть військові історики, були властиві риси австрійської — організованість, нахил до муштри і карність навіть у дрібницях, акуратність, впертість і витривалість у боях суцільним фронтом із забезпеченими флангами, порив в атаці, одначе без належного завзяття та настирливості її до кінця за всяку ціну, як це властиво німцям і росіянам («Зайва розкіш — втрати при атаках», — такі закиди робило вище австрійське командування в своїх звітах про російські частини). Разом з тим Галицька Армія перейняла й негативні риси австрійців: страх за свої фланги і тил, велика обережність в маневрі, брак взаємовиручки; при відвороті австрійці губили всяку впертість, легко піддавалися паніці й боялися кінних атак, надто козачих. Оточені, вони досить легко й охоче здавалися в полон, а ще — безініціативність, чекання команди зверху, що особливо проявилося в боях за Львів: відпорна сила галицького стрільця — і слабка маневрена здібність вищих галицьких чинів… Правда, Галицька Армія, на відміну од австрійської — багатонаціональної, різномовної,— була однорідна, національно вихованою, з палкою любов’ю до рідного краю. А загалом це була селянська армія, ще не охоплена заразливим і розкладовим духом соціалістичних свобод… Мужва багато не вимагала й чемно слухала своїх старшин та була м’яким воском у руках вищих начальників. Значний відсоток командного складу становили австрійці, німці, росіяни, — люди знаючі, працьовиті, енергійні, вони чесно виконували свої обов’язки, бажаючи добра своїй новій батьківщині, однак тактична, тобто оперативна, здібність їх була доволі обмеженою, що якраз — знову ж таки! — особливо дало себе взнаки в часі наступу на Львів. А решта старшин — хоча у більшості з вищою загальною освітою, бойовим досвідом — не мали стажу керівництва великими відділами. Помимо того, був певний відсоток таких, котрих сильніш тягло до тилу, станційних команд, жандармерії, аніж на фронт. Мітинги, балачки за кавою, плани, повчання — ото їхнє!.. До всього того вкорінилася ще одна «австрійська» риса — самовпевненість, презирство до не подібних до них — у першу чергу це стосувалося Наддніпрянської Армії, а ще — вони вважали себе вище, принаймні національно, — краще потонути в російському морі, ніж у польськім багні…
Стосовно Наддніпрянської Армії, то вона — цілком зрозуміло й резонно — мала властивості колишньої армії російської, зокрема впертість, відданість, витривалість, слухняність… І презирство до смерті. Але солдати потребували постійного нагляду і опіки, бо інакше втрачали військовий вигляд. Найліпшими бойовими частинами справедливо рахувалися сибіряки, за ними — українці,— розгром усієї австро-угорської армії в чотирнадцятому році є справою рук, головним чином, військ Київського і Одеського округів. І за мирних часів «хахли» були найбільш бажаним елементом у кожній частині, здебільшого селяни — слухняні, нерозбещені, кмітливі. Великий процент з них ішов у фельдфебелі, вахмістри, залишався на поверхтерміновій службі. Разом з тим значна кількість «малоросів» (малорослих) на ділі була «великорослими», комплектуючи гвардію, флот і кінноту. Взагалі, українці с кладали чудовий бойовий елемент для… чужої держави. Отже — так чи інакше! — армія Петлюри мала б бути козачого духу, складу й натури, мала б бути зразковою. Але! Частина колишніх солдат зіпсувалася через славетну революцію і славетні свободи без обов’язків, деякий відсоток набув нахилу до грабунків. Серед офіцерів, опріч ініціативних та відважних, були звичайні розбещені авантюристи, яким бракувало відповідної школи, муштри й виховання, — назагал Наддніпрянська Армія була менш упорядкованою та організованою, ніж Армія Галицька. Зате переважала в іншому — битися на всі чотири сторони світу, персональною ініціативою, особливо в умовах партизансько-більшовицького фронту…
Отже, прекрасна
