Королеви не мають ніг - Володимир Нефф
Бо з’ясувалося й з’ясовувалося весь час, що попередня праця над Великим творінням, – певна річ, не рахуючи того заключного фіаско, що сталося з вини пана Янека, який невчасно заснув, – проходила за винятково сприятливих обставин, отож якихось там сім років, котрі вона забрала, видалися їм короткою миттю. Зате цього разу обидва маги змушені були починати все знову й знову; перший раз, коли в них лопнув алембік, точніше вершечок дистиляційного апарата, в якому вони завдяки тисячократному перепусканню одержали те, що нині називається важкою водою, або, скажімо, вдруге, коли дефект у склі Філософського яйця спричинив те, що герметично закрита колба розлетілася на тисячі скалок і так серйозно поранила брата Августина, що він радів, що не втратив зір, і так далі, і таке інше. Крім того, пані Куканева, вона ж пані Афра, дедалі дошкульніше, голосніше й лютіше докоряла свого чоловіка за те, що він приносить у домашню скарбничку зовсім мало грошей, тим часом як різні пройди, котрі мають доступ до імператорського двору, багатіють, скуповують замки і маєтки, а він, Янек Кукань із Кукані, примушує її, матір свого первісточка, скніти; щоб заткнути їй рота, пан Янек, згнітивши серце, вбирався частіше, ніж це було в його звичаї, у чорне парадне вбрання, яке було на нього затісне, чіпляв накрохмаленого комірця, який дряпав і стискував йому шию, і, схопивши позолочену трость із чорного дерева, яка, власне, була йому ні до чого, але створювала враження, що й вона має магічну силу, наймав карету і наказував відвезти себе нагору, до імператорського палацу, щоб там, серед придворних панів і паній, якими він нехтував, збути щось із побічних виробів своєї лабораторії: косметичні водички, помади й порошки; якість їх хоч і була, звісна річ, виняткова, але приготування забирало тим більше часу, чим більше він ними торгував.
Та все це дрібниці. Хоч як довго тривав винахід Каменя філософів, дивовижна річ – він усе-таки відбувся. Стверджувати з поважною міною, без найменшого сумніву, ніби пан Янек завдяки якимсь фантастичним лікам, приготовленим на деревному вугіллі з допомогою примітивних апаратів з не менш фантастичними назвами, такими, як «алембік», «атанор» чи «пелікан», що насправді являло собою всього-на-всього вигадливо з’єднані скляні реторти, успішно завершив процес перетворення олова на золото, нам здається недостойним поважної оповіді, якою хоче бути наша історія і якою вона таки є. І все ж не можна не наполягати на факті алхімікового успіху, коли надлюдська терплячість узяла перевагу над злиденністю засобів, які він мав у своєму розпорядженні; ми наполягаємо на цьому, хоч і передбачаємо всі ступені й форми недовір’я, що їх викликає наше твердження.
Ясна річ, пан Янек Кукань із Кукані спершу не йняв віри своїм очам, коли побачив, як грудка розтопленого олова після того, як він опустив у нього малесеньку дрібочку Каменя, поступово набуває мідно-зеленого, потім жовтявого й нарешті золотаво-золотистого відтінку щирого золота. Страшне хвилювання, яке призвело до смерті брата Августина, коли він побачив цю метаморфозу, – то інший прояв такої недовірливості; серце його, безперечно, не стало б, якби йшлося про щось цілком звичне і в повному розумінні цього слова сподіване, – скажімо, золотавий відтінок гуски, яку запікають на деку, або шкіри, підставленої сонцю. Багато ровесників пана Янека теж з недовірою й смішками ставилися до його неймовірного потягу; вчений міг би лишитись до цього цілком байдужим, якби серед тих скептиків не виявилося людини, найближчої його серцю – його одинака.
Бо Петр розчарував батька, зруйнувавши його природну, цілком очевидну певність, що син поділить його захоплення та ідеали, стане його помічником, а згодом – наступником; насправді ж боротьба з субстанцією, яку пан Янек вів разом зі своїм помічником, супроводжувалася сутичками й з рідним сином, з його відразою до батькової лабораторії, до його способу життя та праці, що Петр виказував ще дитиною. При цьому треба вчасно зазначити, що в цій другій, набагато важчій битві позиції пана Янека були ослаблені тим, що пані Афра, гірко розчарувавшись у своєму подружньому житті з гербовим дворянином та імператоровим приятелем, не хотіла нічого навіть чути про те, щоб її єдиний син став алхіміком і до кінця життя був прикутий, як вона, не дуже вибираючи вирази, висловлювалася, до смердючих батькових печей, безглуздих ступок та колб.
Незважаючи на це, пан Янек свої задуми щодо синочкового майбутнього почав запроваджувати в життя дуже рано. Ледве-но Петр виріс із пелюшок, він виділив йому окрему посудину, щоб той тільки туди ходив пісяти, бо для виготовлення особливої солі, так званого армінію або амонію алхімікові потрібна була чиста дитяча сеча. Коли Петрові виповнилося шість років, пан Янек дочекався допомоги його дитячих ручок у збиранні крапельок роси з листочків таємничої рослини під назвою Alchemilla, або «росянка», по-народному «гусячі лапки», «калюжниця» або «плащ Діви Марії». Квіточка ця, дрібна, непримхлива, непоказна, росла в саду у Куканів де попало з червня по вересень.
Для шестирічного хлоп’яти було каторгою ще спросонку, рано-вранці повзати навкарачки у мокрій траві й крапелина за крапелиною струшувати в келишок ідіотську алхімічну росу, отож пан Янек, замість того щоб захопити сина, як він сподівався, й розбудити в ньому радісне відчуття важливості того, що він робить, і причетності до батькового діла, прищепив йому відразу й відштовхнув його, наскільки це було можливо. Потім, коли йому все вже набридло, як гірка редька, Петр запитав себе: «а навіщо?» – згодом це стало його найулюбленішим виразом, – і, покинувши росянки росянками, шмигав у сінник, де зберігався корм для двох корівок – вельми важливої складової частини куканського статку; досхочу там виспавшись, він наливав у келишок води з криниці й відносив її батькові до лабораторії; та обставина, що пан Янек нічого не запідозрив, похитнула Петрову повагу до його діла, якщо вона ще взагалі була у нього.
Перша лекція з алхімії, коли пан Янек продемонстрував Петрові захоплюючий, як він сам простодушно гадав, але при цьому вищою мірою наочний дослід з так званим Філософським батогом, була нітрохи не успішніша.
Усі або майже всі докази існування Філософського каменя та його властивостей облагороджувати малоцінні метали, які дійшли до
