Тінь вітру - Карлос Руїс Сафон

— Тобі подобається шукати собі клопотів, так? Послухай, я прийшов сюди по-доброму, щоб попередити тебе: той, хто має справу з такими підозрілими особами, прикликає на себе великі проблеми. Гадаєш, я брешу?

— Зовсім ні. Я вдячний вам за візит і попередження, але можу вас запевнити, тут немає жодних грабіжників.

— Замовкни, бо я власноруч кину тебе за ґрати. Зрозуміло? Але сьогодні в мене гарний настрій, тож я піду, просто попередивши тебе. Від тебе залежить, яке товариство ти обираєш. Там, де дію я, все просто і зрозуміло: або ти зі мною, або проти. Таке життя. Тож як?

Я нічого не відповів.

Фумеро кивнув головою й знов зареготався.

— Дуже добре, пане Семпере. Це ваш вибір. Не дуже вдалий початок. Якщо хочете прикрощів, ви їх матимете. Життя — не роман, розумієш? У житті ти маєш обирати. І я бачу, який вибір ти зробив. Вибір йолопів і невдах.

— Вам час іти звідси, інспекторе.

Він попрямував до дверей, не перестаючи лиховісно сміятися.

— Ми ще зустрінемось. І скажи своєму приятелеві, що інспектор Фумеро стежить за ним та переказує щирі вітання.

Візит інспектора та відлуння його слів зіпсували мені вечір. Я вирішив зачинити книгарню раніше, ніж зазвичай, і піти прогулятися. Фумеро, підлий убивця! Я безцільно блукав містом, не в змозі забути його натяків та погроз. Я розмірковував над тим, чи слід розповідати батькові та Ферміну про небажаний візит. Ні, либонь, не варто. Фумеро прагнув посіяти між нами сумніви, страждання, страх та відчуження; тож я не гратиму за його правилами. З іншого боку, мене стурбували натяки на минуле Ферміна. Мені стало соромно, коли я відчув, що на мить повірив словам поліціянта. Урешті-решт, після роздумів я вирішив викинути сьогоднішню подію зі своїх думок.

На шляху додому я пройшов повз крамницю годинникаря. Пан Федеріко привітав мене з-за прилавку, киваючи, щоб я заходив. Годинникар мав люб’язний, веселий характер, він ніколи не забував про чийсь день народження; до цього чолов’яги завжди можна було звернутися за порадою і сподіватися на його допомогу. Я не міг не здригнутися на саму думку про те, що пан Федеріко — у «чорному списку» інспектора Фумеро. Може, слід попередити годинникаря? Але як це зробити тактовніше?.. Відчуваючи себе більш збентеженим, ніж будь-коли, я увійшов до його крамниці й посміхнувся.

— Як справи, Даніелю? Чому таке кисле обличчя?

— Невдалий день, — відповів я. — А ви як, пане Федеріко?

— У мене все йде гладенько. Годинники нині роблять інакше, ніж раніше, тож у мене багато роботи. Якщо так ітиме й далі, доведеться найняти помічника. Чи твій приятель, винахідник, не зацікавиться? Він, певно, добре розуміється на годинниках.

Мені неважко було уявити, що сказав би батько Томаса, знаний ретроград, якби дізнався, що його син працює у закладі людини, відомої своїми гомосексуальними нахилами.

— Я перекажу йому.

— До речі, Даніелю, в мене будильник, що його твій батько приніс десь два тижні тому. Не знаю, що він із ним робив, але краще хай придбає новий, ніж ремонтує цей.

Я пригадав, що іноді задушливими літніми ночами батько спить на балконі.

— Він, мабуть, упав на вулицю, — сказав я.

— Тоді зрозуміло. Скажи батькові, що я можу купити для нього «Радіант» за дуже привабливою ціною. Послухай, візьми-но для батька ось цього годинника. Якщо батькові подобається, він може заплатити пізніше. Якщо ні, просто принесеш його назад.

— Дуже дякую, пане Федеріко.

І пан Федеріко почав загортати мені наш старий будильник, а разом із ним — якесь годинникоподібне страховисько.

— Новітні технології, — сказав він із задоволенням. — До речі, мені сподобалася книжка, яку нещодавно продав мені Фермін. Отого хлопця... як його? Ґрема Ґріна. А цей ваш Фермін — добрий прикажчик!

Я кивнув головою.

— Так, він нам дорожчий від золота!

— Я помітив, він ніколи не носить годинника. Скажи йому, нехай прийде — ми щось вигадаємо.

— Скажу. Дякую, пане Федеріко.

Подаючи будильника, годинникар уважно поглянув на мене й звів брови.

— Ти певен, що справді нічого не сталося, Даніелю? Просто невдалий день?

Я знов кивнув та посміхнувся.

— Нічого не сталося, пане Федеріко. Бережіть себе.

— Ти теж, Даніелю.

Коли я дістався дому, батько вже спав на канапі з газетою на грудях. Я залишив на столі обидва будильники та записку: «Пан Федеріко каже: викинь цей старий мотлох». Прослизнувши до власної кімнати, я в темряві ліг у ліжко й непомітно сам для себе заснув, геть загубившись у роздумах про інспектора, Ферміна та годинникаря.

Коли я прокинувся, була друга година ночі. Углядаючись у темряву коридору, я побачив батька, який ішов до своєї кімнати з новим будильником у руках. Квартира була сповнена тіней; усе навкруги здавалося похмурим та зловісним. Раптом я зрозумів, що насправді повірив в існування інспектора Фумеро тільки напередодні. Пішов до кухні, налив собі кухоль холодного молока й спитав себе: чи безпечно Фермінові в його пансіоні?

Повертаючись назад до кімнати, я намагався стерти з пам’яті образ поліціянта. Намагався знов заснути, але швидко зрозумів, що це мені не вдасться. Увімкнув світло й вирішив ретельно оглянути конверт, що його минулого ранку я поцупив у пані Аврори. Він досі лежав у кишені мого піджака. Я поклав його на письмовий стіл, під світло настільної лампи. Конверт був схожий на пергамент, із пожовклими зубчастими краями; на дотик він нагадував глину. Поштовий штемпель, а радше натяк на нього, заледве можна було розпізнати:

18 жовтня 1919 року

На місці воскової печатки (відклеїлася вона, мабуть, завдяки зусиллям пані Аврори) красувалася червонувата пляма, схожа на слід від помади, наче хтось поцілував згин конверту на місці зворотної адреси!

Пенелопа Алдая

Барселона, проспект Тібідабо, 32

Я відкрив конверт і витягнув листа. Усе в ньому нагадувало про давніші часи — і шерехатий брунатно-жовтий аркуш, акуратно згорнутий навпіл, і почерк, який нервово ковзав по сторінці, то блякнучи, то знову стаючи чітким, що свідчило про залежність письма від вмісту каламаря. Я розгорнув листа і, затамувавши подих, почав читати.

Любий Хуліане!

Сьогодні вранці я дізналася від Хорхе, що Ти насправді поїхав з Барселони у гонитві за власними мріями. Я завжди боялася, що ці мрії не дозволять Тобі поєднати своє життя зі мною чи з якоюсь жінкою взагалі. Я б воліла побачити Тебе востаннє, щоб подивитися